ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ДОВІДКА

про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

На виконання плану роботи Вищого адміністративного суду України на I півріччя 2007 року Управлінням законодавства та узагальнення судової практики та Судовою палатою з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб здійснено вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами статей 19, 875-12|st2020 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"875-12.

1. Законодавство, що регулює правовідносини у сфері соціальної захищеності інвалідів в Україні

Статтею 43 Конституції України254к/96-ВР задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України436-15 підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII (далі - Закон).

Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Основні правила визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та застосування штрафних санкцій за невиконання цього нормативу встановлено статтями 19, 875-12|st2020 Закону875-12. З часу прийняття цього Закону, з метою найбільш ефективного врегулювання відносин, пов'язаних із працевлаштуванням інвалідів, до зазначених норм неодноразово вносилися зміни та доповнення. Суттєвих змін зазнали ці норми у 2005-2006 роках з набранням чинності Законами України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25.03.2005 N 2505-IV2505-15 (набрав чинності з 31.03.2005), "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.05.2005 N 2602-IV2602-15 (набрав чинності з 22.06.2005), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" від 06.10.2005 N 2960-IV2960-15 (набрав чинності з 01.01.2006), "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23.02.2006 N 3483-IV3483-15 (набрав чинності з 18.03.2006) (порівняльна таблиця статей 19, 20 у редакціях зазначених Законів додається). Нормативно-правові акти, видані на виконання Закону, також були приведені у відповідність до його положень.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону875-12 (в редакції Закону від 31.05.20052602-15) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці), установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Обчислення середньооблікової чисельності працюючих здійснювалося відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.95 N 171, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за N 287/823 (наказ втратив чинність з 01.01.2006 згідно з наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286z1442-05) . З 01.01.2006 року для здійснення такого розрахунку застосуванню підлягає Інструкція зі статистики кількості працівників, затверджена зазначеним наказом, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за N 1442/11722.

Визначення поняття робочого місця і умов, за яких воно вважалося створеним, наводилось у Положенні про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314 (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 N 7070-2007-п) .

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 N 2961-IV (набрав чинності з 01.01.2006), і розуміється як:

робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону875-12, а саме:

- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вважаємо за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1836 "Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляли територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) шляхом подання до 1 лютого, наступного після звітного періоду статистичної звітності у формі N 10-ПІ поштова-річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 N 338 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2004 за N 1671/10270. У зазначеній формі звітності окремим рядком зазначалася встановлена нормативом кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів та кількість фактично працевлаштованих інвалідів. Однак зазначений наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" від 10.02.2007 N 42z0117-07, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за N 117/13384.

Відповідно до пункту 2.1 чинної форми звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.

Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці щомісячно повідомляли центри зайнятості, направляючи звітність у формі N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" (місячна), яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 за N 464/2904. Зазначений наказ визнано таким, що з 01.01.2006 року втратив чинність, згідно з наказом Державного комітету статистики України від 30.11.2005 N 392z1504-05. Натомість, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року N 420z1534-05, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за N 1534/11814, затверджено нову форму звітності N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" та інструкцію щодо її заповнення.

Відповідно до статті 20 Закону875-12 роботодавці, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, самостійно сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів встановлювався постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 N 17671767-2001-п. Зазначена постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 N 7070-2007-п.

Водночас, з метою приведення у відповідність нормативно-правових актів до вимог чинного законодавства зазначеним документом затверджено ряд актів, а саме:

Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю;

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування;

Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів;

Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;

Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету;

Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.

Таким чином, законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні зазнало значних змін, спрямованих на вирішення питань працевлаштування інвалідів, підвищення ефективності використання коштів, що надходять до державного бюджету у вигляді адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями.

2. Причини виникнення спорів, пов'язаних із правовідносинами, визначеними статтями 19, 20 Закону ( 875-12 ); суб'єктний склад учасників адміністративного процесу

Метою зазначеного аналізу є вивчення причин виникнення спорів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, виявлення проблемних питань судової практики вирішення таких спорів та надання пропозицій для формування однакової судової практики.

Об'єктом зазначеного дослідження була практика Верховного Суду України, ухвали Вищого адміністративного суду України, винесені протягом 2006-2007 років, 87 рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у 2006 році і використаних у матеріалах узагальнень судової практики, які здійснені апеляційними господарськими судами України відповідно до запиту Вищого адміністративного суду України від 23.01.2007 N 05-26/95.

Як свідчать матеріали розглянутих судами справ спірні правовідносини між роботодавцями та відділеннями Фонду виникали протягом 2000-2005 років, а відтак при їх вирішенні застосовувалося законодавство, чинне протягом зазначеного періоду.

У процесі вивчення судової практики виявлено, що причинами виникнення зазначених спорів, в основному, є питання про правомірність стягнення сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі - штрафні санкції, адміністративно-господарські санкції), правильність розрахунку необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому спір між сторонами щодо розміру штрафних санкцій, як правило, відсутній.

Судова практика Вищого адміністративного суду України містить випадки касаційного розгляду справ стосовно оскарження рішень місцевих рад народних депутатів про встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підставою звернення до суду із зазначеними позовними вимогами були, як правило, приписи статей 19, 875-12|st2020 Закону875-12, відповідно до яких у випадку невиконання обов'язку щодо працевлаштування інвалідів, роботодавці зобов'язані сплатити штрафні санкції у строк, встановлений законодавством.

Характеризуючи суб'єктний склад сторін у справах про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нашу думку, слід виходити з наступного.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом875-12. Фонд також відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Частиною дев'ятою статті 20 Закону875-12 встановлено, що спори, які виникають із правовідносин за статтями 19, 20 Закону, вирішуються відділеннями Фонду в судовому порядку. Таким чином, позивачами у зазначеній категорії справ виступають відділення Фонду.

З огляду на статус Фонду, покладені на нього повноваження, та вимоги статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України2747-15 (далі - КАС) прокурори в інтересах держави в особі відділень Фонду мають право на звернення до суду з позовними заявами про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідачами у зазначеній категорії справ є підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які відповідно до Закону зобов'язані створювати робочі місця для інвалідів (частина перша статті 19 Закону).

Однак не виключені випадки звернення до суду роботодавців до відділень Фонду з приводу пропуску строку застосування адміністративно-господарських санкцій та підстав їх застосування.

3. Проблемні питання практики застосування статей 19, 20 Закону ( 875-12 )

Як свідчить аналіз судової практики при розгляді цієї категорії справ найскладнішим було визначення юрисдикції цих справ, застосування до спірних правовідносин статті 250 Господарського кодексу України436-15, яка встановлює строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначення доказової бази.

3.1. Питання визначення юрисдикції справ за участю

відділень Фонду соціального захисту інвалідів

З набранням чинності КАС у судовій практиці виникла проблема із визначенням суду компетентного розглядати справи цієї категорії.

Як показав аналіз досліджуваної категорії справ у судовій практиці мали місце випадки вирішення їх як в порядку господарського, так і адміністративного судочинства. Зазначені проблеми у правозастосуванні свідчать про те, що процесуальне законодавство стосовно розмежування юрисдикції справ між господарськими та адміністративними судами, потребує вдосконалення. На сьогодні чинне законодавство, яке регулює питання соціальної захищеності інвалідів в Україні, та приписи КАС дозволяють по різному тлумачити норми стосовно юрисдикції справ про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів.

Так, відносячи досліджувану категорію справ до справ господарської юрисдикції, суди враховують суб'єктний склад сторін та норми статті 50 КАС2747-15 і обґрунтовують свою позицію наступним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС2747-15 компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною третьою, четвертою статті 50 КАС2747-15 визначено, що суб'єкт владних повноважень є відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено КАС. Юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у встановлених випадках, до яких не відносяться позови відділень Фонду до роботодавців про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів. З огляду на викладене, суди вважають, що зазначений спір по суті є господарським. Прикладом такого вирішення є справа за позовом прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Одесагаз" про стягнення штрафних санкцій.

В наукових колах також обговорюється ця проблема і поширеною є думка про те, що відповідно до статей 19, 875-12|st2020 Закону875-12, відділення Фонду у цих правовідносинах фіксують порушення вимог чинного законодавства і не уповноважені ухвалювати будь-які юридичні рішення. Отже, при розгляді відповідного позову діяльність суду спрямовано на встановлення факту вчинення правопорушення й застосування до відповідача заходів відповідальності, а тому такий спір не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства(1).

----------------

(1) Битяк Ю., Писаренко Н. Процесуальна форма відправлення правосуддя в спорах за участю суб'єктів владних повноважень// Право України. - 2006. - N 10. - С. 78-81, Щербина В.С. Адміністративно-господарські санкції в системі заходів господарсько-правової відповідальності// Вісник господарського судочинства. - 2006. - N 2. - С. 180-185.

Змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів", статтю 875-12|st2020 Закону875-12 викладено в новій редакції, частиною п'ятою якої визначено господарський суд як суд компетентний розглядати справи за позовами відділень Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів.

Правовою підставою для розгляду таких справ господарськими судами є частина друга статті 2 КАС, відповідно до якої допускається інший, ніж встановлений КАС порядок судового провадження щодо рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Однак у ході вивчення судових справ встановлено, що справи зазначеної категорії, в переважній більшості випадків, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Позиція адміністративних судів полягає в тому, що справи за участю відділень Фонду, який є урядовим органом державного управління, є адміністративними, оскільки відповідають вимогам пункту 1 частини першої статті 3 КАС2747-15 стосовно визначення адміністративної справи.

Відповідно до покладених на нього завдань Фонд здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від роботодавців за невиконання ними нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів) .

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцям, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону875-12) .

Пункт 4 частини першої статті 17 КАС2747-15 визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненнями суб'єкта владних повноважень у випадах, встановлених законом.

Окрім того, такі справи не підпадають під перелік публічно-правових справ, визначених частиною другою статті 17 КАС2747-15, на які не поширюється компетенція адміністративних судів.

Така позиція адміністративних судів підтримана Вищим господарським судом України, Верховним Судом України у судових рішеннях та інформаційних листах(2).

----------------

(2) Інформаційний лист Верховного Суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 // Вісник господарського судочинства. - 2006. - N 2. - С. 124-126, Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання, пов'язані із розмежуванням компетенції господарських і адміністративних судів" від 07.02.2006 N 01-8/301

// Вісник господарського судочинства. - 2006. - N 2.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що судова практика визначення адміністративного суду як компетентного розглядати справи за позовами відділень Фонду про стягнення штрафних санкцій та пені за нестворені робочі місця для інвалідів, є правильною.

3.2. Проблемні питання застосування

до спірних правовідносин приписів

статті 250 Господарського кодексу України

( 436-15 )

Аналіз судової практики показав, що проблемним є питання застосування до спірних правовідносин строків застосування адміністративно-господарських санкцій, визначених статтею 250 Господарського кодексу України436-15.

На нашу думку, це пов'язано із тим, що питання про правову природу цих строків та дії зазначеної статті в часі, є дискусійним.

Статтею 250 Господарського кодексу України436-15 встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом законодавчо встановлених правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Позивачі вважають, що зазначені строки є строками застосування адміністративно-господарських санкцій, і видом строків реалізації господарсько-правової відповідальності, встановлених статтею 223 Господарського кодексу України436-15, а тому до відносин, які виникають між відділеннями Фонду та роботодавцями з приводу невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, не застосовуються.

В обґрунтування своїх вимог відділення Фонду посилаються на ту обставину, що спірні правовідносини регулюються Законом, який не регламентує порядок проведення підприємствами господарської діяльності, а є соціальним законом, що встановлює механізми реалізації захисту прав та інтересів осіб з обмеженими можливостями. Стаття 250 Господарського кодексу України436-15 розміщена в главі 27 зазначеного Кодексу і визначає строки застосування штрафних санкцій за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення саме господарської діяльності.

Посилаючись на частину четверту статті 217, частину першу статті 249, статтю 436-15|st250250 Господарського кодексу України436-15, позивачі вважають, що це строки, в межах яких уповноважений орган державної влади або орган місцевого самоврядування вправі прийняти рішення про застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій.

Однак, відповідно до статті 20 Закону875-12, пункту 3 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів1767-2001-п (втратив чинність), пункту 2 чинного Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів70-2007-п, роботодавці самостійно розраховують та сплачують відповідним відділенням Фонду суми адміністративно-господарських санкцій.

Застосування відділеннями Фонду штрафних санкцій до роботодавців ні статтею 20 Закону875-12, ні Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів1434-2002-п не передбачено.

Водночас, відповідно до завдань, покладених на зазначений Фонд, останній здійснює контрольні функції за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Тому стаття 250 Господарського кодексу України436-15 до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.

Вивчення судових справ свідчить про те, що суди при вирішенні спорів застосовують строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України436-15, як строки звернення до суду, вважаючи, що санкції, передбачені статтею 875-12|st2020 Закону875-12, є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначено статтями 238-250 Господарського кодексу України. Варто зазначити, що законодавець неодноразово змінював правову природу цього платежу. В редакції Закону від 21.03.91 платіж роботодавців відділенням Фонду був визначений як відрахування. З моменту вступу в силу Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"2606-14 від 05.07.2001 відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів за невиконання нормативу стали штрафними санкціями. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів"2960-15 від 06.10.2005 штрафні санкції були визначені як адміністративно-господарські санкції.

Водночас, Законом не встановлено будь-яких строків для застосування таких санкцій. Тому суди при вирішенні цього питання виходять з вимог статті 436-15|st250250 Господарського кодексу України436-15, яка встановлює строки застосування саме адміністративно-господарських санкцій, і обґрунтовують свою позицію наступним.

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України436-15 учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 цього Кодексу визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 239 Господарського кодексу України436-15, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, як показала судова практика, до правовідносин між роботодавцями та відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України436-15.

Для прикладу можна навести справу за позовом прокурора м. Севастополя в інтересах Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгтехніка". Рішенням господарського суду міста Севастополя, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи в касаційному порядку зазначені судові рішення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону875-12, є різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому для обчислення строку їх стягнення суди правильно керувалися нормами статті 436-15|st250250 Господарського кодексу України436-15.

Така судова практика відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у рішенні по справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче товариство "Темп Лтд Ко" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.

Зазначена справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами неповно встановлено фактичні обставини справи та, зокрема не з'ясовано, чи не були пропущені строки застосування адміністративно-господарських санкцій, згідно з вимогами статті 250 Господарського кодексу України436-15.

Вивчення судових справ свідчить про відсутність єдиної практики вирішення питання про дію зазначеної статті в часі.

Судова практика містить випадки застосування статті 250 Господарського кодексу України436-15 до правовідносин, які виникли до 01.01.2004 - до набрання чинності зазначеним Кодексом. Так, вирішуючи спір у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Свердловантрацит" суди всіх інстанцій дійшли висновку про те, що дія зазначеної статті поширюється на правовідносини, які виникли у період з 2001 року по 2003 рік, незважаючи на те, що Господарський кодекс України набрав чинності з 01.01.2004. Такого висновку дійшли суди, виходячи з аналізу абзацу 2 частини четвертої розділу IX "Прикінцеві положення" зазначеного Кодексу, яким встановлено, що до господарських відносин, які виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Іншим прикладом визначення дії в часі зазначеної статті є справа за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикламен", при розгляді якої суди усіх інстанцій дійшли висновку, що частиною 5 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України передбачено, що положення зазначеного Кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до 01.01.2004.

Суди вважають, що положення Господарського кодексу України стосовно відповідальності учасників господарських відносин за порушення, вчинені до набрання цим Кодексом чинності, застосовуються лише у разі якщо вони пом'якшують таку відповідальність.

На нашу думку, слід погодитися із таким обґрунтуванням, оскільки частина 5 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України встановлює застосування норм цього Кодексу стосовно саме господарської відповідальності, видом якої є адміністративно-господарські санкції, визначені статтею 875-12|st2020 Закону875-12.

Враховуючи, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів", з 01.01.2006 відмінено дію положень статті 436-15|st250250 Господарського кодексу України436-15 щодо строків стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів, суди зазначають, що вказана норма, відповідно до статті 254к/96-ВР|st5858 Конституції України254к/96-ВР, не має зворотної дії в часі (адміністративна справа за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Волинської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів у 2002 році).

Однак з огляду на те, що розрахунок та сплата штрафних санкцій здійснюється наступного року, за роком в якому відбулося порушення, у судовій практиці виникла проблема із визначенням часу, з якого стаття 250 Господарського кодексу України436-15 застосуванню не підлягає.

Так, одна з позицій полягає в тому, що при розгляді спорів про стягнення адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування інвалідів у 2005 році зазначена стаття підлягає застосуванню, оскільки правопорушення відбулося до внесення відповідних змін.

Проте, як вже зазначалося, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону875-12. Таким чином, у відділень Фонду виникає право на звернення до суду з позовом після 15 квітня року, що настає за звітним, при цьому, на нашу думку, слід керуватися законодавством, чинним на зазначену вище дату. Тобто за правопорушення, що виникли у 2005 році штрафні санкції розраховуються і сплачуються у 2006 році, а тому стаття 436-15|st250250 Господарського кодексу України436-15 застосуванню не підлягає.

При застосуванні статті 250 Господарського кодексу України436-15 мають місце випадки неоднакового визначення терміну, з якого у відділень Фонду виникає право на звернення до суду.

Так, у вже згадуваній справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикламен" адміністративні суди всіх інстанцій визначили, що початком перебігу строку звернення до суду є дата отримання позивачем звіту за формою N 10-ПІ.

Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стел", яка обґрунтована тим, що порушення відповідачем вимог законодавства про соціальну захищеність інвалідів полягає в тому, що підприємством невиконаний встановлений норматив для працевлаштування інвалідів, внаслідок чого до нього можуть бути застосовані штрафні санкції. Тобто порушенням є саме непрацевлаштування відповідачем встановленої для його підприємства кількості інвалідів, а не факт несплати ним штрафних санкцій за недодержання нормативу для працевлаштування інвалідів.

Із матеріалів справи суди встановили, що кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону875-12, зазначено у звіті за формою N 10-ПІ за 2004 рікz1671-04, який отриманий позивачем 17.02.2005. З огляду на це, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що з дати подання звіту починається перебіг 6-ти місячного строку звернення до суду, який триває до 17.08.2005.

Дійсно, шестимісячний строк застосування штрафних санкцій відраховується з дня, коли роботодавець надав до відділення Фонду звіт форми N 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів, тобто з дня коли відділення Фонду довідалося про порушення законодавства про соціальну захищеність інвалідів.

Однак вважаємо за необхідне зазначити, що невиконання роботодавцем нормативу по працевлаштуванню інвалідів не порушує прав відділень Фонду. З аналізу вимог Закону вбачається, що штрафні санкції є альтернативним зобов'язанням роботодавця, який повинен або дотримати норматив робочих місць для інвалідів, або сплатити штрафні санкції. Тому право позивача порушується у випадку несплати йому у строк до 15 квітня адміністративно-господарських санкцій, оскільки факт невиконання нормативу не означає, що останні не будуть сплачені.

Разом з тим, суди в одних випадках визначають 15 квітня як початок перебігу строку звернення до суду, в інших - 16 квітня. Як приклад можна навести судові рішення у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Волинської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль", в яких суди першої та апеляційної інстанцій, позицію яких підтримав і Вищий адміністративний суд України, дійшли висновку, що позовна заява була подана з пропуском однорічного строку, перебіг якого починався з 15.04.2003. Аналогічним чином і з тим самим обґрунтуванням судами всіх інстанцій вирішена справа за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Товариство сприяння бізнесу". Суди зазначили, що перебіг строку позовної давності за несплачені штрафні санкції та нестворені у 2003 році робочі місця для працевлаштування інвалідів розпочався 15.04.2004 і закінчився 15.04.2005.

Водночас, у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ДП "Первомайськвугілля" в особі структурного підрозділу "Вантажно-транспортне управління" про стягнення несплачених штрафних санкцій суди усіх інстанцій встановили, що відповідач за даним позовом повинен був сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.2004, але самостійно не сплатив. В такому випадку датою виявлення порушення слід вважати 16.04.2004. Рік з дня виявлення порушення до дня звернення до суду сплинув 16.04.2005.

Аналізуючи порушене питання, на нашу думку, слід погодитися із останнім обґрунтуванням, оскільки воно відповідає загальнотеоретичним вимогам визначення перебігу строку давності, який розпочинається з наступного дня після вчинення чи виявлення правопорушення.

Водночас, вважаємо за потрібне зазначити, що, починаючи з 01.01.2006 до спірних правовідносин слід застосовувати строки звернення до суду, визначені статтею 99 КАС2747-15 з урахуванням положень статті 103 цього Кодексу.

Виходячи з вимог частини першої, п'ятої статті 103 КАС2747-15, останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день, а перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

3.3. Визначення предмету доказування у справах

про стягнення адміністративно-господарських санкцій

за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів

Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону875-12, за своєю правовою природою суди визначають як господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, з позиції судів, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (частина перша статті 436-15|st218218 Господарського кодексу України436-15) . Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із цією нормою кореспондується стаття 71 КАС2747-15, якою на сторони покладено обов'язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Таким чином, сторони повинні подати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, або на спростування обставин, про які стверджує інша особа.

Водночас, потрібно зазначити, що визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим (частина третя статті 72, частина друга статті 76 КАС2747-15) . Це не виключає можливості перевірки судом обставин доказами, за умови сумнівів щодо їх достовірності. У цьому полягає один із принципів адміністративного судочинства - офіційного з'ясування обставин у справі.

Вивчення судової практики показало, що в зв'язку із зміною законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні, змін зазнала і судова практика, зокрема стосовно визначення предмету доказування у зазначеній категорії справ.

Аналіз норм Закону в редакції, чинній до 01.01.2006, дозволяє дійти висновку, що обов'язок працевлаштування інвалідів було покладено на органи, визначені частиною першою статті 18 Закону - центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Роботодавці ж зобов'язані були створювати робочі місця для інвалідів та інформувати про це органи працевлаштування.

З огляду на викладене, в судовій практиці тривалий час для відмови у задоволенні вимог було достатнім наявності доказів наступних фактів: ненаправлення інвалідів вищезазначеними органами до роботодавців для працевлаштування; відсутність відмови у прийнятті інвалідів на роботу; надання до відділень Фонду статистичної звітності. Тобто вина в непрацевлаштуванні інвалідів покладалася на органи працевлаштування.

Однак в 2004 році ситуація дещо змінилася. Первинним стало встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.

Зазначене підтверджується судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду України, винесеною у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фірми "Союз-Віктан" ЛТД про стягнення заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів стосовно їх соціально-трудової і професійної реабілітації у 2002 році. Верховний Суд України зазначив, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

Водночас, Верховним Судом України було визначено обставини, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії. Зокрема, судам потрібно встановлювати:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць;

- спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.

Вивчення судової практики показує, що суди, в основному, правильно визначають предмет доказування у зазначеній категорії справ, зазначаючи, що працевлаштуванню інваліда передує виконання відповідачем дій, перелік яких визначений пунктами 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (втратило чинність), до яких відносяться:

- розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів;

- включення їх до колективного договору;

- інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів;

- у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів в порядку, визначеному пунктом 3 зазначеного Положення;

- щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

- визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів;

- інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

- розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.

Таким чином, як свідчить судова практика, якщо роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то суди визнають незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляють у задоволенні позову.

Прикладом такого вирішення справи може слугувати справа за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Голосіїво-житло" про стягнення штрафних санкцій за 2004 рік, при касаційному розгляді якої Вищий адміністративний суд України зазначив, що відповідач звільняється від відповідальності за непрацевлаштування інвалідів, не дивлячись на те, що згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік було передбачено створення 40 робочих місць, а фактично працювало 11 осіб, оскільки вимоги Закону виконав.

Господарські суди, при вирішенні цієї справи, не звернули увагу на те, що органами працевлаштування не приймались заходи, визначені в статтею 18 Закону875-12 щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця в Комунальне підприємство "Голосіїво-житло", та не встановили фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів, направлених на вакантні посади.

В зв'язку з цим судові рішення у справі було скасовано, а у позові Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Однак судова практика Вищого адміністративного суду України містить поодинокі випадки іншого вирішення справ цієї категорії. Наприклад, у справі за позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємства "Віктон" про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця у 2004 році судом першої інстанції в позові відмовлено. Судом апеляційної інстанції, позицію якого підтримав Вищий адміністративний суд України позов задоволено. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів на відповідача покладено обов'язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто, Підприємство "Віктон" не звільняється від обов'язку сплачувати штрафні санкції до відділення Фонду на підставі статті 20 Закону875-12, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві.

Як показав аналіз судових рішень, наданих апеляційними господарськими судами, їх практика також містить випадки аналогічного вирішення справ. Прикладом може слугувати справа за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Розівський елеватор" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в зв'язку з тим, що відповідачем не вжито всіх заходів для створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, Запорізький апеляційний господарський суд зазначив, що обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону875-12 не можуть скористатися своїми правами. Водночас, суд зазначає, що результатом працевлаштування відповідно до статті 322-08|st2121 Кодексу законів про працю України322-08 є укладення трудового договору між працівником (в даному випадку інвалідом) та власником підприємства або уповноваженим ним органом. Тобто безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється роботодавцями.

Із аналізу нормативно-правових актів щодо повноважень відповідних органів, Запорізький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суб'єкти, визначені статтею 18 Закону875-12, лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосереднє їх працевлаштування здійснюють роботодавці. Штрафні санкції, відповідно до статті 20 Закону, роботодавці зобов'язані сплачувати незалежно від положень, викладених у статті 18 Закону.

Зазначеним судом при застосуванні статті 18 Закону875-12 пропонується виходити із положень Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів N 159993_065, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів N 159"624-15. Зазначена Конвенція виходить з того, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов'язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

Як вже зазначалося Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23.02.2006 стаття 18 викладена у новій редакції та доповнено Закон875-12 новою статтею 18-1, які не встановлюють обов'язок державних органів працевлаштовувати інвалідів. Зазначені зміни покликані удосконалити механізм сприяння зайнятості особам з обмеженими фізичними можливостями шляхом використанням гнучких форм організації праці, застосуванням надомної праці, сприяння підприємницькій діяльності, а також активізації роботи державної служби зайнятості, пов'язаної з їх професійною орієнтацією, навчанням та працевлаштуванням. Такі зміни є спробою законодавця привести норми Закону у відповідність до правової системи Європейського Союзу, оскільки сфера соціальної захищеності інвалідів в Україні, відповідно до Закону України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 N 1629-IV1629-15 є пріоритетною сферою адаптації.

Однак, як показує практика законодавчо встановлена альтернатива - створення робочого місця та працевлаштування інваліда або сплата штрафних санкцій за невиконання означеного обов'язку - призводить до того, що допускається неоднозначне трактування прав та обов'язків роботодавців, відділень Фонду та інших органів, визначених у Законі. Такий стан призводить до того, що Фонд соціального захисту інвалідів перетворюється на орган, який стягує адміністративно-господарські санкції і не зацікавлений у працевлаштуванні інвалідів.

Тому, на нашу думку, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання. Однак ні зазначеною нормою, ні Законом не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця.

Таким чином, безумовно, актуальним є питання про необхідність законодавчого доопрацювання окремих положень Закону стосовно конкретизації прав та обов'язків учасників таких правовідносин, умов настання відповідальності і звільнення від неї.

3.4. Проблемні питання визначення нормативу

робочих місць для працевлаштування інвалідів

Згідно з частиною першою статті 20 Закону875-12, в редакції Закону від 31.05.20052602-15, для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За змістом частини другої, третьої зазначеної статті роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Однак статтею 19 Закону875-12 (у редакції Закону від 14.10.94204/94-ВР до набрання чинності Законом в редакції від 05.07.20012606-14, місцеві Ради народних депутатів були наділені повноваженнями спільно з роботодавцями, за участю відділень Фонду, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначати нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Судова практика Вищого адміністративного суду України містить випадки касаційного перегляду справ, пов'язаних із застосуванням зазначеної норми. Прикладом є справа за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення штрафних санкцій за порушення встановленого наказом Департаменту економічної політики та ресурсів виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.06.2001 N 27 нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що зазначена норма встановлювала порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості обов'язкової умови передбачала, що такий норматив має бути встановлений спільно з підприємством.

Враховуючи вимоги глави 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження, пункту 12 статті 34 цього Закону, згідно з яким до делегованих повноважень належить бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць, Вищий адміністративний суд зазначив наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалася обставина правомірності видання наказу Департаменту економічної політики та ресурсів виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.06.2001 N 27, оскільки не досліджено питання, чи делегувала Львівська міська рада виконавчому комітету вказані повноваження.

Тобто, судами не досліджено належним чином питання дотримання порядку встановлення нормативів робочих місць для інвалідів та його відповідність вимогам Закону.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Стахановський вагонобудівний завод" до виконавчого комітету Стахановської міської ради Луганської області, третя особа - Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про визнання недійсним рішення. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що в порушення вимог статті 19 Закону875-12 (у редакції Закону від 14.10.94204/94-ВР до набрання чинності Законом в редакції від 05.07.20012606-14 рішення від 15.05.2001 N 229 про встановлення на 2001 рік нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, прийнято виконавчим комітетом Стахановської міської ради з перевищенням своєї компетенції. Доказів делегування повноважень місцевої ради народних депутатів відповідному виконавчому комітету щодо встановлення зазначеного нормативу суду не надано, як і того, що позивач одержував відповідні пропозиції і залучався органами місцевого самоврядування до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідач не надав суду доказів того, що при прийнятті відповідного рішення приймали участь громадські організації інвалідів, відділення Фонду, що спірне рішення виносилось на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення, як це передбачено законодавством, чинним на час прийняття відповідного рішення.

Крім того, відповідачем не надано до суду належних доказів доведення позивачеві нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів на 2001 рік.

Така позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у справі за позовом прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Таврида Електрик" про стягнення штрафних санкцій за недотримання підприємством встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2000 році.

Як вже зазначалося, у чинній редакції статті 19 Закону875-12 роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, визначеного цією статтею.

При розрахунку кількості робочих місць використовується штатна чисельність працівників за основним місцем роботи.

Зазначене підтверджує і судова практика. У справі за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного підприємства "Оазис Плюс" Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким змінено рішення місцевого господарського суду зазначив, що інвалідів, працюючих за сумісництвом, не можна відносити до облікового складу працівників, які перебувають в штаті даного підприємства, оскільки відповідно до пункту 2.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, до облікового складу штату працівників не включаються працівники, прийняті на роботу за сумісництвом, облік таких працівників ведеться окремо, так як вказані працівники знаходяться на обліку в штаті працівників за основним місцем роботи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем належним чином не було повідомлено центр зайнятості щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджує неналежне створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Вважаємо за потрібне зазначити, що згідно листа Фонду соціального захисту інвалідів від 28.02.2007 N 1/6-110, працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа.

Вивчення судових справ свідчить про відсутність єдиної практики здійснення розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. В одних випадках суди не ставлять сплату підприємством штрафних санкцій в залежність від кількості відпрацьованих інвалідом місяців у певному році, оскільки нормативними актами передбачена відповідальність за кількість нестворених робочих місць і кількість непрацевлаштованих на них інвалідів, а не за фактичну кількість відпрацьованих інвалідом місяців. Такою є позиція господарського суду Житомирської області у справі за позовом Житомирського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Ружин-молоко" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Скасовуючи судове рішення у зазначеній справі, Житомирський апеляційний господарський суд зазначив наступне.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Згідно із пунктом 3.2.1 зазначеної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12 (пункт 3.2.5 зазначеної Інструкції) .

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактична тривалість роботи кожного інваліда на підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.

Судами встановлено, що відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу осіб в господарстві становила 104 чоловіки.

Відповідно кількість місць для працевлаштування інвалідів дорівнює числу 4.

Згідно зі списком працюючих інвалідів - штатних працівників, які були зайняті у господарстві у 2005 році, відповідачем працевлаштовано 4 інваліда, з яких один працював 10 місяців, другий - 12 місяців, третій - 5 місяців, четвертий - 12 місяців.

З урахуванням наведеного, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві Дочірнього підприємства "Ружин-молоко", вираховується наступним чином: (10 + 12 + 5 + 12) / 12 = 3,25, тобто відповідачем у 2005 році було працевлаштовано 3 інваліди при нормативі - 4.

Ще одним прикладом такого розрахунку робочих місць є справа за позовом прокурора Коропського району в інтересах держави в особі відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газбудсервіс", при вирішенні якої місцевий господарський суд встановив, що фактично в 2004 році середньооблікова чисельність працівників-інвалідів на підприємстві відповідача становила одне робоче місце, оскільки один інвалід відпрацював 12 місяців, інший - 3 місяці. Таким чином, відповідачеві потрібно було зробити наступний розрахунок: (12 + 3) / 12 = 1,25 і створити одне робоче місце для працевлаштування інваліда. Така позиція підтримана судами апеляційної та касаційної інстанцій.

У процесі вивчення судової практики виявлено, що у судів виникали ускладнення при вирішенні питання розрахунку робочих місць роботодавцями, в яких більшість посад, пов'язані з важкими умовами і на яких праця інвалідів не можлива. Причиною такого стану є неузгодженість норм Закону, який встановлював єдиний для всіх роботодавців норматив створення робочих місць, за винятком підприємств окремих галузей господарства, для яких зазначений норматив встановлювався спеціальним законом, із Законом України "Про охорону праці"2694-12 та трудовим законодавством.

В основному такі проблеми виникали при розгляді справ за участю підприємств вугільної промисловості. В одних випадках суди вважають, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися із тієї кількості робочих місць, які не пов'язані із шкідливими умовами праці, в інших випадках - в загальному порядку. Позиції судів обґрунтовані наступним.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону праці"2694-12 підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону праці"2694-12 умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Не можна працівнику пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

З огляду на викладене, суди вважають, що у випадку, коли специфіка підприємства передбачає більшість посад, пов'язаних з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватись з урахуванням такої специфіки.

Тобто, встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом України "Про охорону праці" та іншим законодавством України.

Така позиція викладена у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 1999, 2000 роках.

Аналогічним чином вирішено справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Антарес" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2004 році.

Іншим прикладом судової практики може слугувати справа за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до АТЗТ "Спецбуд "Донкоксохімбуд" про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році, при вирішенні якої суди всіх інстанцій не прийняли до уваги посилання відповідача на те, що згідно специфіки діяльності відповідача більшість посад на підприємстві пов'язана з важкими та небезпечними умовами праці, де заборонена праця інвалідів. Робочі місця для інвалідів не створювалися, оскільки, на думку відповідача, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів.

Так само не були взяті до уваги посилання відповідача на те, що при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими умовами праці, оскільки зазначене не передбачено законом.

Наразі на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Відповідно до частини другої статті 19 (в редакції Закону від 31.05.2005) норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом875-12. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Виходячи з вимог зазначеної норми, частина четверта статті 15 Закону України "Про залізничний транспорт"273/96-ВР, частина п'ята статті 2759-14|st1616 Закону України "Про поштовий зв'язок"2759-14, частина четверта статті 1280-15|st4141 Закону України "Про телекомунікації"1280-15, частина восьма статті 575/97-ВР|st2121 Закону України "Про електроенергетику"575/97-ВР, які встановлюють інші нормативи, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Проте, на нашу думку, зазначені зміни не вирішили проблеми, оскільки неузгодженість між вимогами Закону та Закону України "Про охорону праці"2694-12 не вирішена. Водночас, зазначені вище спеціальні закони не приведені у відповідність до внесених змін, що може стати підставою для різного їх правозастосування.

3.5. Практика розгляду справ за участю

відповідачів - платників єдиного податку

Вивчення судових справ свідчить про відсутність єдиної практики вирішення спорів про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавцями - платниками єдиного податку.

Причиною такої неоднакової практики є різне тлумачення судами правової природи платежу, який повинні сплачувати роботодавці відділенням Фонду.

Задовольняючи позови про стягнення санкцій, суди виходять з того, що Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 28.06.99 N 746/99 не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникають між відділеннями Фонду та підприємствами, що обрали спрощену систему оподаткування, оскільки внески до відділень Фонду, визначені пунктом 6 зазначеного Указу, які суб'єкт малого підприємництва - платник єдиного податку не повинен сплачувати, не є адміністративно-господарськими санкціями, визначеними статтею 875-12|st2020 Закону875-12.

Зазначене суди обґрунтовують наступним.

Статтею 92 Конституції України254к/96-ВР встановлено принцип пріоритету закону в регулюванні податкових відносин, зокрема у встановленні системи оподаткування, податків і зборів.

Частиною сьомою статті 1 Закону України "Про систему оподаткування"1251-12 встановлено, що податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Внесок до відділень Фонду не відповідає визначенню поняття "податку і збору (обов'язкового платежу) до бюджетів та державних цільових фондів", наведений в частині першій статті 2 Закону України "Про систему оподаткування"1251-12 і не міститься в переліку податків та зборів (обов'язкових платежів), наведених в статтях 14, 15 зазначеного Закону.

Спрощена система оподаткування за своєю природою є економічним явищем і полягає в заміні сплати, передбачених звичайною системою оподаткування податків, сплатою єдиного податку.

З огляду на викладене, роботодавці, що обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані виконувати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а в разі його невиконання сплачувати адміністративно-господарські санкції до відділень Фонду, якщо не доведуть що ними вжито усіх належних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначене відповідає позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Капітал" про стягнення суми штрафних санкцій за нестворені у 2003 році місця для працевлаштування інвалідів.

Інша позиція викладена у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Інженерно-виробничого кооперативу "Енергія".

У зазначеній справі Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що відповідно до пункту 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 N 727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Відповідно до статті 11 Закону875-12 бюджет Фонду соціального захисту інвалідів формується за рахунок коштів державного бюджету, благодійних внесків, добровільних пожертвувань та інших надходжень.

Станом на дату видання Указу Президента України - 03.07.98 - статтею 875-12|st2020 Закону875-12 було передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Визначення відрахувань у якості штрафних санкцій було здійснено з моменту вступу в силу Закону в редакції від 05.07.20012606-14.

З огляду на викладене, судам, потрібно досліджувати чи зі сплачених ним сум єдиного податку до Державного бюджету України перераховуються суми, у тому числі, на рахунки відділення Фонду.

На нашу думку, висловлюючи таку позицію, суди не звернули уваги на те, що відрахування до відділень Фонду не мають характеру обов'язкових платежів і сплачуються лише в тому разі, якщо роботодавцем не виконуються нормативи по створенню робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Ці платежі мають характер санкцій за нестворення робочих місць, а тому не належать до податків і зборів (обов'язкових платежів), справляння яких передбачене Законом України "Про систему оподаткування". Положеннями абзацу 2 пункту 2 розділу II Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"77/97-ВР (в редакції Закону від 04.06.97303/97-ВР) , передбачено, що дія цього Закону не поширюється на надходження коштів, зокрема неподаткових платежів до Державного бюджету України (в тому числі до Фонду соціального захисту інвалідів), які визначаються Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

3.6. Деякі питання стягнення пені за порушення

терміну сплати адміністративно-господарських санкцій

Проблемною у судовій практиці є застосування статті 20 Закону875-12 щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій. Нарахування пені було запроваджено Законом в редакції від 05.07.20012606-14. Однак ні Закон, ні інші законодавчі акти України, не визначали розміру нарахування пені та порядку її стягнення. У зв'язку з цим зазначену норму Закону неможливо було реалізувати на практиці. Змінами, внесеними Законом в редакції від 31.05.20052602-15 зазначену норму викладено у новій редакції, відповідно до якої порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

Як показав аналіз позивачі не часто заявляють позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій, а тому відсутня достатня кількість справ для отримання правильних та об'єктивних висновків.

Прикладом вирішення справи про стягнення, зокрема пені є справа за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного підприємства "Оазис Плюс" про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році та пені за прострочення платежу. При касаційному перегляді справи Вищий адміністративний суд України зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили в стягненні пені, оскільки застосування штрафних санкцій мало місце за 2004 рік, тобто до внесення змін, якими визначено розмір пені.

3.7. Проблеми правозастосування частини

третьої, п'ятої статті 20 Закону ( 875-12 )

Частиною третьою статті 20 Закону875-12 встановлено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені роботодавці проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно роботодавця, в порядку, передбаченому законом (частина п'ята статті 20 Закону875-12) .

Не дивлячись на те, що зазначена норма неодноразово зазнавала змін, на нашу думку, її положення і на сьогодні потребують вдосконалення. Визначаючи порядок сплати штрафних санкцій за рахунок прибутку роботодавця або ж його майна, законодавець не встановив належний механізм реалізації зазначеної норми. Так, чинною нормою не встановлено хто і який орган визначає факт відсутності прибутку у роботодавця та орган, який в примусовому порядку звертає стягнення на майно роботодавця за умови відсутності у нього прибутку, при цьому без відповідного рішення.

Виходячи з вимог статті 2 Закону України "Про виконавче провадження"606-14, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу. Зазначений Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, зокрема порядок звернення стягнення на належне майно боржника за умови відсутності грошових коштів. Тому абсолютно зайвим є посилання у частині п'ятій статті 875-12|st2020 Закону875-12 на заміну порядку виконання судового рішення у випадку неможливості його виконання у зв'язку з відсутністю прибутку.

Незважаючи на законодавчу невизначеність цього питання, судова практика застосування частини третьої, п'ятої статті 20 Закону875-12 є сталою.

Застосовуючи зазначені приписи Закону, суди вважають, що Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а визначає лише порядок сплати штрафних санкцій. Для прикладу можна навести справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Луганський завод сільськогосподарських деталей" про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця у 2003 році, при касаційному перегляді якої Вищий адміністративний суд України доводи відповідача щодо відсутності прибутку на підприємстві визнав безпідставними. Така позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче товариство "Темп Лтд Ко" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.

4. Висновки

Однією з вимог верховенства права, виведених Європейським судом з прав людини, є вимога про якість закону. Вирішуючи справу "Круслен проти Франції" Європейський суд зазначив, що словосполучення "згідно із законом" передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для особи, яка б могла передбачити наслідки застосування цього закону до себе.

Одним із напрямків удосконалення законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні має бути чітке визначення в Законі не лише розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць, а й підстав для звільнення від такої відповідальності, наприклад, відсутність інвалідів в регіоні, в якому розташовано підприємство, ненаправлення інвалідів на підприємство для працевлаштування; вжиття роботодавцем всіх заходів по виконанню вимог законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів тощо.

Виходячи з аналізу судової практики, для уникнення помилок, що допускаються судами при застосуванні статей 19, 875-12|st2020 Закону875-12 та з метою забезпечення однакової практики, судам слід враховувати таке.

1. У розумінні пункту 1, підпункту 3 пункту 4, пункту 9 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, частини дев'ятої статті 875-12|st2020 Закону875-12, пункту 1 частини першої статті 3, пункту 4 частини першої статті 2747-15|st1717 КАС2747-15 справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 Закону є адміністративними.

2. Відповідно до статей 19, 875-12|st2020 Закону875-12 розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, розрахунок та сплата штрафних санкцій здійснюється наступного року за роком, в якому відбулося порушення нормативу. В зв'язку з цим зазначені розрахунки здійснюється на підставі законодавства, чинного протягом звітного періоду, а їх сплата та подання звітності здійснюється на підставі законодавства, чинного на момент вчинення відповідних дій.

3. Виходячи із завдань Фонду стосовно здійснення контролю за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів) , фактом вчинення правопорушення є несплата адміністративно-господарських санкцій. З огляду на викладене, судам слід мати на увазі, що право звернення до суду виникає після встановлення факту несплати адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк.

З 01.01.2006 до спірних правовідносин у зазначеній категорії справ застосовуються строки звернення до суду, визначені статтею 99 КАС2747-15 з урахуванням вимог статті 103 КАС.

Стаття 250 Господарського кодексу України436-15 стосовно строків застосування адміністративно-господарських санкцій застосовується до правовідносин, які існували у 2003, 2004 роках.

4. Судам, відповідно до статті 71 КАС2747-15 належить у кожній справі всебічно перевіряти всі обставини справи. Зокрема, слід враховувати, що працевлаштуванню інваліда передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.

Якщо відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність.

Окрім того, суди повинні з'ясовувати чи спрямовувалися органами працевлаштування інваліди до роботодавців та причини їх непрацевлаштування.

5. При застосуванні Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України (втратила чинність), Інструкції зі статистики кількості працівниківz1442-05 (чинна з 01.01.2006) судам слід враховувати зміну строку направлення звітності відповідно з 1 лютого на 1 березня наступного після звітного періоду.

6. Застосовуючи частину першу статті 19 Закону875-12, та вимоги зазначених Інструкцій, судам слід мати на увазі, що роботодавці при розрахунку кількості робочих місць повинні використовувати штатну чисельність працівників за основним місцем роботи. До облікового складу штату працівників не включаються працівники, прийняті на роботу за сумісництвом. Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа. При цьому фактична тривалість роботи кожного інваліда на підприємстві впливає на показник кількості працюючих у інвалідів у звітному періоді.

7. Звернути увагу судів на те, що Закон встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств в аспекті дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

8. Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 28.06.99 N 746/99 не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникають між відділеннями Фонду та підприємствами, що обрали спрощену систему оподаткування.

9. При застосуванні частини третьої, п'ятої статті 20 Закону875-12 судам слід враховувати, що зазначені норми не ставлять в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказують лише на порядок їх сплати.

З метою вдосконалення законодавства і судової практики щодо застосування статей 19, 20 Закону вважаємо, що викладені вище проблеми потребують детального і глибокого обговорення як науковців, так і практиків. В зв'язку з цим пропонуємо Довідку про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 875-12|st2020 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"875-12 обговорити на засіданнях судових палат, президії Вищого адміністративного суду України та направити для обговорення членам Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України, Фонду соціального захисту інвалідів.

Суддя Вищого адміністративного
суду України
Науковий консультант
відділу узагальнення судової
практики
ПОГОДЖЕНО:
Начальник Управління
законодавства та узагальнення
судової практики
Начальник відділу
узагальнення судової практики

Н.Фадєєва


Н.Богданюк



В.Демченко

О.Головенко

Додаток

Статті 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 )

редакція від25.03.200
,
чинна
з 31.03.2005
редакція від31.05.200
,
чинна
з 22.06.2005
редакція від06.10.200
,
чинна
з 01.01.2006
редакція від23.02.200
,
чинна
з 23.02.2006
Стаття 19. Для
підприємств
(об'єднань),
установ і
організацій
незалежно від
форми власності і
господарювання
встановлюється
норматив робочих
місць для
забезпечення
працевлаштування
інвалідів у
розмірі чотирьох
відсотків від
загальної
чисельності
працюючих, а якщо
працює від 8 до
25 чоловік - у
кількості одного
робочого місця,
якщо інше не
передбачено
законом.
Стаття 19. Для
підприємств
(об'єднань),
установ і
організацій
незалежно від
форми власності і
господарювання
встановлюється
норматив робочих
місць для
забезпечення
працевлаштування
інвалідів у
розмірі чотирьох
відсотків від
середньооблікової
чисельності
штатних
працівників
облікового складу
за рік, а якщо
працює від 8 до
25 чоловік - у
кількості одного
робочого місця.
Стаття 19. Для
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
які
використовують
найману працю,
установлюється
норматив робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів у
розмірі чотирьох
відсотків
середньооблікової
чисельності
штатних
працівників
облікового складу
за рік, а якщо
працює від 8 до
25 осіб, - у
кількості одного
робочого місця.
Стаття 19. Для
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
які
використовують
найману працю,
установлюється
норматив робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів у
розмірі чотирьох
відсотків
середньооблікової
чисельності
штатних
працівників
облікового складу
за рік, а якщо
працює від 8 до
25 осіб, - у
кількості одного
робочого місця.
Норматив робочих
місць для
забезпечення
працевлаштування
інвалідів
визначається
виключно цимЗаконо
.
Якщо іншими
законами
встановлюються
нормативи робочих
місць для
забезпечення
працевлаштування
інвалідів, які
відрізняються від
зазначених у цій
статті,
застосовуються
положення цього
Закону.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю,
самостійно
розраховують
кількість робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів
відповідно до
нормативу,
встановленого
частиною першою
цієї статті, і
забезпечують
працевлаштування
інвалідів. При
розрахунках
кількість робочих
місць
округлюється до
цілого значення.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю,
самостійно
розраховують
кількість робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів
відповідно до
нормативу,
встановленого
частиною першою
цієї статті, і
забезпечують
працевлаштування
інвалідів. При
розрахунках
кількість робочих
місць
округлюється до
цілого значення.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю,
самостійно
здійснюють
працевлаштування
інвалідів у
рахунок
нормативів
робочих місць
виходячи з вимог
статті 18 цьогоЗакон
.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю,
самостійно
здійснюють
працевлаштування
інвалідів у
рахунок
нормативів
робочих місць
виходячи з вимог
статті 18 цьогоЗакон
.
У межах
зазначених
нормативів
здійснюється
також
працевлаштування
інвалідів
унаслідок
психічного
розладу
відповідно до
Закону України"Про психіатричну допомогу"
.
У межах
зазначених
нормативів
здійснюється
також
працевлаштування
інвалідів
унаслідок
психічного
розладу
відповідно до
Закону України"Про психіатричну допомогу"
.
Виконанням
нормативу робочих
місць у
кількості,
визначеній
згідно з частиною
першою цієї
статті,
вважається
працевлаштування
підприємством,
установою,
організацією, у
тому числі
підприємством,
організацією
громадських
організацій
інвалідів,
фізичною особою,
яка використовує
найману працю,
інвалідів, для
яких це місце
роботи є
основним.
Виконанням
нормативу робочих
місць у
кількості,
визначеній
згідно з частиною
першою цієї
статті,
вважається
працевлаштування
підприємством,
установою,
організацією, у
тому числі
підприємством,
організацією
громадських
організацій
інвалідів,
фізичною особою,
яка використовує
найману працю,
інвалідів, для
яких це місце
роботи є
основним.
До виконання
підприємствами,
установами,
організаціями,
фізичними
особами, які
використовують
найману працю,
нормативу
робочих місць,
визначеного
згідно з частиною
першою цієї
статті, може бути
зараховано
забезпечення
роботою інвалідів
на підприємствах,
в організаціях
громадських
організацій
інвалідів шляхом
створення
господарських
об'єднань
підприємствами,
установами,
організаціями,
фізичними
особами, які
використовують
найману працю, та
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів з метою
координації
виробничої,
наукової та
іншої діяльності
для вирішення
спільних
економічних та
соціальних
завдань.
До виконання
підприємствами,
установами,
організаціями,
фізичними
особами, які
використовують
найману працю,
нормативу
робочих місць,
визначеного
згідно з частиною
першою цієї
статті, може бути
зараховано
забезпечення
роботою інвалідів
на підприємствах,
в організаціях
громадських
організацій
інвалідів шляхом
створення
господарських
об'єднань
підприємствами,
установами,
організаціями,
фізичними
особами, які
використовують
найману працю, та
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів з метою
координації
виробничої,
наукової та
іншої діяльності
для вирішення
спільних
економічних та
соціальних
завдань.
Порядок
реєстрації у
Фонді соціального
захисту
інвалідів, його
відділеннях,
строки подання
йому звітів про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів,
зарахування
кількості робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів,
контролю за
виконанням
нормативів
робочих місць та
перевірки
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
які
використовують
найману працю,
щодо їх
реєстрації у
Фонді соціального
захисту
інвалідів, його
відділеннях,
подачі щорічного
звіту та сплати
ними
адміністративно-
господарських
санкцій, а також
надання державній
службі зайнятості
інформації,
необхідної для
організації
працевлаштування
інвалідів,
визначаються
Кабінетом
Міністрів
України.
Порядок
реєстрації у
Фонді соціального
захисту
інвалідів, його
відділеннях,
строки подання
йому звітів про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів,
зарахування
кількості робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів,
контролю за
виконанням
нормативів
робочих місць та
перевірки
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
які
використовують
найману працю,
щодо їх
реєстрації у
Фонді соціального
захисту
інвалідів, його
відділеннях,
подачі щорічного
звіту та сплати
ними
адміністративно-
господарських
санкцій, а також
надання державній
службі зайнятості
інформації,
необхідної для
організації
працевлаштування
інвалідів,
визначаються
Кабінетом
Міністрів
України.
Відділення Фонду
соціального
захисту інвалідів
з метою контролю
за виконанням
нормативу робочих
місць,
передбаченого
частиною першою
цієї статті,
мають право в
порядку,
передбаченому
Кабінетом
Міністрів
України,
здійснювати
перевірки
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
які
використовують
найману працю,
щодо реєстрації
у Фонді
соціального
захисту
інвалідів, подачі
ними звітів про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів,
виконання
нормативу робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів, у тому
числі шляхом
зарахування, та
сплати ними
адміністративно-
господарських
санкцій.
Відділення Фонду
соціального
захисту інвалідів
з метою контролю
за виконанням
нормативу робочих
місць,
передбаченого
частиною першою
цієї статті,
мають право в
порядку,
передбаченому
Кабінетом
Міністрів
України,
здійснювати
перевірки
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
які
використовують
найману працю,
щодо реєстрації
у Фонді
соціального
захисту
інвалідів, подачі
ними звітів про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів,
виконання
нормативу робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів, у тому
числі шляхом
зарахування, та
сплати ними
адміністративно-
господарських
санкцій.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи, в
яких за основним
місцем роботи
працює 8 і більше
осіб,
реєструються у
відповідних
відділеннях Фонду
соціального
захисту інвалідів
за своїм
місцезнаходженням
і щороку подають
цим відділенням
звіт про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи, в
яких за основним
місцем роботи
працює 8 і більше
осіб,
реєструються у
відповідних
відділеннях Фонду
соціального
захисту інвалідів
за своїм
місцезнаходженням
і щороку подають
цим відділенням
звіт про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів.
Керівники
підприємств
(об'єднань),
установ і
організацій
незалежно від
форми власності і
господарювання у
разі
незабезпечення
зазначених
нормативів несуть
відповідальність
у встановленому
законом порядку.
Керівники
підприємств
(об'єднань),
установ і
організацій
незалежно від
форми власності і
господарювання у
разі
незабезпечення
зазначених
нормативів несуть
відповідальність
у встановленому
законом порядку.
Керівники
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю, у
разі
незабезпечення
виконання
нормативів
робочих місць для
працевлаштування
інвалідів,
неподання Фонду
соціального
захисту інвалідів
звіту про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів несуть
відповідальність
у встановленому
законом порядку.
Керівники
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю, у
разі
незабезпечення
виконання
нормативів
робочих місць для
працевлаштування
інвалідів,
неподання Фонду
соціального
захисту інвалідів
звіту про
зайнятість та
працевлаштування
інвалідів несуть
відповідальність
у встановленому
законом порядку.
Норматив робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів,
порядок його
встановлення
визначаються
виключно цимЗаконо
.
Якщо іншими
законами
встановлюються
нормативи робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів, або
порядок їх
встановлення,
відмінні від
зазначених у
цьому Законі,
застосовуються
положення цього
Закону.
Норматив робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів,
порядок його
встановлення
визначаються
виключно цимЗаконо
.
Якщо іншими
законами
встановлюються
нормативи робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів, або
порядок їх
встановлення,
відмінні від
зазначених у
цьому Законі,
застосовуються
положення цього
Закону.
Стаття 20.
Підприємства
(об'єднання),
установи і
організації, крім
тих, що повністю
утримуються за
рахунок коштів
державного або
місцевих
бюджетів,
незалежно від
форми власності і
господарювання,
де кількість
працюючих
інвалідів менша,
ніж установлено
нормативом,
передбаченим
частиною першою
статті 19 цьогоЗакон
,
щороку сплачують
відповідним
відділенням Фонду
соціального
захисту інвалідів
штрафні санкції,
сума яких
визначається у
розмірі середньої
річної заробітної
плати на
відповідному
підприємстві (в
об'єднанні), в
установі,
організації за
кожне робоче
місце, не зайняте
інвалідом. Для
підприємств
(об'єднань),
установ і
організацій
незалежно від
форми власності
та
господарювання,
на яких працює
від 8 до 15 осіб,
розмір штрафних
санкцій за робоче
місце, не зайняте
інвалідом,
визначається в
розмірі половини
середньої річної
заробітної плати
на відповідному
підприємстві
(об'єднанні), у
відповідній
установі,
організації.
Стаття 20.
Підприємства
(об'єднання),
установи і
організації, крім
тих, що повністю
утримуються за
рахунок коштів
державного або
місцевих
бюджетів,
незалежно від
форми власності і
господарювання,
де кількість
працюючих
інвалідів менша,
ніж установлено
нормативом,
передбаченим
частиною першою
статті 19 цьогоЗакон
,
щороку сплачують
відповідним
відділенням Фонду
соціального
захисту інвалідів
штрафні санкції,
сума яких
визначається у
розмірі середньої
річної заробітної
плати на
відповідному
підприємстві (в
об'єднанні), в
установі,
організації за
кожне робоче
місце, не зайняте
інвалідом. Для
підприємств
(об'єднань),
установ і
організацій
незалежно від
форми власності
та
господарювання,
на яких працює
від 8 до 15 осіб,
розмір штрафних
санкцій за робоче
місце, не зайняте
інвалідом,
визначається в
розмірі половини
середньої річної
заробітної плати
на відповідному
підприємстві
(об'єднанні), у
відповідній
установі,
організації.
Стаття 20.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю, де
середньооблікова
чисельність
працюючих
інвалідів менша,
ніж установлено
нормативом,
передбаченим
статтею 19 цьогоЗакон
,
щороку сплачують
відповідним
відділенням Фонду
соціального
захисту інвалідів
адміністративно-
господарські
санкції, сума
яких визначається
в розмірі
середньої річної
заробітної плати
на відповідному
підприємстві,
установі,
організації, у
тому числі
підприємстві,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичної особи,
яка використовує
найману працю, за
кожне робоче
місце, призначене
для
працевлаштування
інваліда і не
зайняте
інвалідом. Для
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
на яких працює
від 8 до 15 осіб,
розмір
адміністративно-
господарських
санкцій за робоче
місце, призначене
для
працевлаштування
інваліда і не
зайняте
інвалідом,
визначається в
розмірі половини
середньої річної
заробітної плати
на відповідному
підприємстві, в
установі,
організації, у
тому числі
підприємстві,
організації
громадських
організацій
інвалідів, у
фізичної особи,
яка використовує
найману працю.
Стаття 20.
Підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю, де
середньооблікова
чисельність
працюючих
інвалідів менша,
ніж установлено
нормативом,
передбаченим
статтею 19 цьогоЗакон
,
щороку сплачують
відповідним
відділенням Фонду
соціального
захисту інвалідів
адміністративно-
господарські
санкції, сума
яких визначається
в розмірі
середньої річної
заробітної плати
на відповідному
підприємстві,
установі,
організації, у
тому числі
підприємстві,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичної особи,
яка використовує
найману працю, за
кожне робоче
місце, призначене
для
працевлаштування
інваліда і не
зайняте
інвалідом. Для
підприємств,
установ,
організацій, у
тому числі
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів,
фізичних осіб,
на яких працює
від 8 до 15 осіб,
розмір
адміністративно-
господарських
санкцій за робоче
місце, призначене
для
працевлаштування
інваліда і не
зайняте
інвалідом,
визначається в
розмірі половини
середньої річної
заробітної плати
на відповідному
підприємстві, в
установі,
організації, у
тому числі
підприємстві,
організації
громадських
організацій
інвалідів, у
фізичної особи,
яка використовує
найману працю.
Положення цієї
частини не
поширюється на
підприємства,
установи і
організації, що
повністю
утримуються за
рахунок коштів
державного або
місцевих
бюджетів.
Порушення
термінів сплати
штрафних санкцій
тягне за собою
нарахування пені
із суми недоїмки
за кожний день
прострочення,
включаючи день
сплати, в
розмірі,
передбаченому
законом.
Порушення
термінів сплати
штрафних санкцій
тягне за собою
нарахування пені
на суму
заборгованості по
сплаті штрафних
санкцій в розмірі
120 відсотків
річних облікової
ставки
Національного
банку України за
кожний
календарний день
її прострочення,
включаючи день
сплати.
Порушення
термінів сплати
адміністративно-
господарських
санкцій тягне за
собою нарахування
пені. Пеня
обчислюється
виходячи з 120
відсотків річних
облікової ставки
Національного
банку України, що
діяла на момент
сплати,
нарахованої на
повну суму
недоїмки за весь
її строк.
Порушення
термінів сплати
адміністративно-
господарських
санкцій тягне за
собою нарахування
пені. Пеня
обчислюється
виходячи з 120
відсотків річних
облікової ставки
Національного
банку України, що
діяла на момент
сплати,
нарахованої на
повну суму
недоїмки за весь
її строк.
Сплату штрафних
санкцій
підприємства
(об'єднання),
установи і
організації
провадять
відповідно до
закону за рахунок
прибутку, який
залишається в їх
розпорядженні
після сплати всіх
податків і зборів
(обов'язкових
платежів).
Сплату штрафних
санкцій
підприємства
(об'єднання),
установи і
організації
провадять
відповідно до
закону за рахунок
прибутку, який
залишається в їх
розпорядженні
після сплати всіх
податків і зборів
(обов'язкових
платежів).
Сплату
адміністративно-
господарських
санкцій і пені
підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю,
проводять
відповідно до
закону за рахунок
прибутку, який
залишається в їх
розпорядженні
після сплати всіх
податків і зборів
(обов'язкових
платежів).
Сплату
адміністративно-
господарських
санкцій і пені
підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичні особи,
які
використовують
найману працю,
проводять
відповідно до
закону за рахунок
прибутку, який
залишається в їх
розпорядженні
після сплати всіх
податків і зборів
(обов'язкових
платежів).
У разі
відсутності
коштів штрафні
санкції можуть
бути застосовані
шляхом звернення
стягнення на
майно
підприємства
(об'єднання),
установи і
організації в
порядку,
передбаченому
законом.
У разі
відсутності
коштів штрафні
санкції можуть
бути застосовані
шляхом звернення
стягнення на
майно
підприємства
(об'єднання),
установи і
організації в
порядку,
передбаченому
законом.
Адміністративно-
господарські
санкції
розраховуються та
сплачуються
підприємствами,
установами,
організаціями, у
тому числі
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів,
фізичними
особами,
зазначеними в
частині першій
цієї статті,
самостійно в
строк до 15
квітня року,
наступного за
роком, в якому
відбулося
порушення
нормативу,
встановленого
частиною першою
статті 19 цьогоЗакон
.
При цьому
до правовідносин
із стягнення
адміністративно-
господарських
санкцій,
передбачених цим
Законом, не
застосовуються
строки, визначені
статтею 250 Господарського кодексу України 436-15
.
Адміністративно-
господарські
санкції
розраховуються та
сплачуються
підприємствами,
установами,
організаціями, у
тому числі
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів,
фізичними
особами,
зазначеними в
частині першій
цієї статті,
самостійно в
строк до 15
квітня року,
наступного за
роком, в якому
відбулося
порушення
нормативу,
встановленого
частиною першою
статті 19 цьогоЗакон
.
При цьому
до правовідносин
із стягнення
адміністративно-
господарських
санкцій,
передбачених цим
Законом, не
застосовуються
строки, визначені
статтею 250 Господарського кодексу України 436-15
.
У разі несплати
адміністративно-
господарських
санкцій або пені
чи неможливості
їх сплати за
рішенням
господарського
суду їх стягнення
в примусовому
порядку може бути
звернено на майно
підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичної особи,
яка використовує
найману працю, в
порядку,
передбаченому
законом.
У разі несплати
адміністративно-
господарських
санкцій або пені
чи неможливості
їх сплати за
рішенням
господарського
суду їх стягнення
в примусовому
порядку може бути
звернено на майно
підприємства,
установи,
організації, у
тому числі
підприємства,
організації
громадських
організацій
інвалідів,
фізичної особи,
яка використовує
найману працю, в
порядку,
передбаченому
законом.
Суми штрафних
санкцій, що
надійшли до Фонду
соціального
захисту
інвалідів,
використовуються
на:
Суми штрафних
санкцій, що
надійшли до Фонду
соціального
захисту
інвалідів,
використовуються
на:
Суми
адміністративно-
господарських
санкцій і пені,
що надійшли до
державного
бюджету,
використовуються
Фондом
соціального
захисту інвалідів
на:
Суми
адміністративно-
господарських
санкцій і пені,
що надійшли до
державного
бюджету,
використовуються
Фондом
соціального
захисту інвалідів
на:
фінансування
Фондом заходів
щодо соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів і
надання цільової
позики (на
поворотній основі
з терміном
повернення до
трьох років) на
створення робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів. Такі
позики надаються
підприємствам
(об'єднанням),
установам і
організаціям у
разі їх звернення
до відділень
Фонду, в межах
коштів, виділених
на зазначені
потреби в
поточному році.
Громадським
організаціям
інвалідів, їх
підприємствам та
організаціям
зазначені позики
надаються лише за
наявності
відповідного
рішення Комісії з
питань діяльності
підприємств та
організацій
громадських
організацій
інвалідів;
фінансування
Фондом заходів
щодо соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів і
надання цільової
позики (на
поворотній основі
з терміном
повернення до
трьох років) на
створення робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів. Такі
позики надаються
підприємствам
(об'єднанням),
установам і
організаціям у
разі їх звернення
до відділень
Фонду, в межах
коштів, виділених
на зазначені
потреби в
поточному році.
Громадським
організаціям
інвалідів, їх
підприємствам та
організаціям
зазначені позики
надаються лише за
наявності
відповідного
рішення Комісії з
питань діяльності
підприємств та
організацій
громадських
організацій
інвалідів;
фінансування цим
Фондом заходів,
які здійснюються
центральними
органами
виконавчої влади
та
підпорядкованими
їм установами, у
тому числі
спеціалізованими,
і
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів, щодо
соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів;
надання
підприємствам,
установам,
організаціям, у
тому числі
підприємствам,
організаціям
громадських
організацій
інвалідів,
фізичним особам,
які
використовують
найману працю,
цільової позики
(на поворотній
основі з терміном
повернення до
трьох років) на
створення робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів, у
межах коштів,
передбачених на
зазначені потреби
у відповідному
році. Цільові
позики
підприємствам та
організаціям
громадських
організацій
інвалідів
надаються лише за
наявності
відповідного
рішення Комісії;
фінансування цим
Фондом заходів,
які здійснюються
центральними
органами
виконавчої влади
та
підпорядкованими
їм установами, у
тому числі
спеціалізованими,
і
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів, щодо
соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів;
надання
підприємствам,
установам,
організаціям, у
тому числі
підприємствам,
організаціям
громадських
організацій
інвалідів,
фізичним особам,
які
використовують
найману працю,
цільової позики
(на поворотній
основі з терміном
повернення до
трьох років) на
створення робочих
місць,
призначених для
працевлаштування
інвалідів, у
межах коштів,
передбачених на
зазначені потреби
у відповідному
році. Цільові
позики
підприємствам та
організаціям
громадських
організацій
інвалідів
надаються лише за
наявності
відповідного
рішення Комісії;
фінансування
витрат на
професійне
навчання
непрацюючих
інвалідів, у тому
числі за
направленням
державної служби
зайнятості;
фінансування
витрат на
професійне
навчання
непрацюючих
інвалідів, у тому
числі за
направленням
державної служби
зайнятості;
фінансування
витрат на
професійне
навчання
непрацюючих
інвалідів, у тому
числі за
направленням
державної служби
зайнятості, на
професійне
навчання
інвалідів із
числа випускників
спеціальних
загальноосвітніх
шкіл (шкіл-
інтернатів),
загальноосвітніх
санаторних шкіл
(шкіл-
інтернатів),
загальноосвітніх
навчальних
закладів на
спеціалізованих
робочих місцях
підприємств,
організацій
інвалідів;
надання
фінансової
допомоги на
здійснення
заходів
соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів
(відновлення
працездатності
шляхом
забезпечення
інваліда
технічними
реабілітаційними
засобами,
створення умов
для занять
фізичною
культурою і
спортом, оплата
навчання та
перекваліфікації,
створення на
робочому місці
інваліда належних
санітарно-
гігієнічних,
виробничих і
технічних умов
згідно з
індивідуальною
програмою
реабілітації
інваліда, випуск
для інвалідів
спеціальної
літератури та
аудіозаписів для
їх професійної
підготовки),
працевлаштування
інвалідів шляхом
створення робочих
місць, у тому
числі спеціальних
робочих місць, а
також надання
фінансової
допомоги на
технічне
оснащення діючих
робочих місць для
працевлаштування
на них інвалідів
та на технічне
переоснащення
виробництва
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів з метою
створення
додаткових
робочих місць і
працевлаштування
на них інвалідів.
Фінансова
допомога
надається лише за
наявності
відповідного
рішення Комісії;
фінансування
витрат на
професійне
навчання
непрацюючих
інвалідів, у тому
числі за
направленням
державної служби
зайнятості, на
професійне
навчання
інвалідів із
числа випускників
спеціальних
загальноосвітніх
шкіл (шкіл-
інтернатів),
загальноосвітніх
санаторних шкіл
(шкіл-
інтернатів),
загальноосвітніх
навчальних
закладів на
спеціалізованих
робочих місцях
підприємств,
організацій
інвалідів;
надання
фінансової
допомоги на
здійснення
заходів
соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів
(відновлення
працездатності
шляхом
забезпечення
інваліда
технічними
реабілітаційними
засобами,
створення умов
для занять
фізичною
культурою і
спортом, оплата
навчання та
перекваліфікації,
створення на
робочому місці
інваліда належних
санітарно-
гігієнічних,
виробничих і
технічних умов
згідно з
індивідуальною
програмою
реабілітації
інваліда, випуск
для інвалідів
спеціальної
літератури та
аудіозаписів для
їх професійної
підготовки),
працевлаштування
інвалідів шляхом
створення робочих
місць, у тому
числі спеціальних
робочих місць, а
також надання
фінансової
допомоги на
технічне
оснащення діючих
робочих місць для
працевлаштування
на них інвалідів
та на технічне
переоснащення
виробництва
підприємств,
організацій
громадських
організацій
інвалідів з метою
створення
додаткових
робочих місць і
працевлаштування
на них інвалідів.
Фінансова
допомога
надається лише за
наявності
відповідного
рішення Комісії;
надання
підприємствам,
установам,
організаціям, у
тому числі
підприємствам,
організаціям
громадських
організацій
інвалідів,
фізичним особам,
які
використовують
найману працю,
дотацій на
створення
спеціальних
робочих місць для
працевлаштування
інвалідів,
зареєстрованих у
державній службі
зайнятості як
безробітні або
такі, що шукають
роботу. Дотації
надаються лише за
наявності
відповідного
рішення Комісії.
надання
фінансової
допомоги на
здійснення
заходів щодо
соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів
(відновлення
працездатності
шляхом
забезпечення
інваліда
технічними
реабілітаційними
засобами,
створення умов
для занять
фізичною
культурою і
спортом, оплата
навчання та
перекваліфікації,
створення на
робочому місці
інваліда належних
санітарно-
гігієнічних,
виробничих і
технічних умов
згідно з
індивідуальною
програмою
реабілітації
інваліда).
надання
фінансової
допомоги на
здійснення
заходів щодо
соціальної,
трудової,
фізкультурно-
спортивної (за
поданням
Національного
комітету спорту
інвалідів
України) та
професійної
реабілітації
інвалідів
(відновлення
працездатності
шляхом
забезпечення
інваліда
технічними
реабілітаційними
засобами,
створення умов
для занять
фізичною
культурою і
спортом, оплата
навчання та
перекваліфікації,
створення на
робочому місці
інваліда належних
санітарно-
гігієнічних,
виробничих і
технічних умов
згідно з
індивідуальною
програмою
реабілітації
інваліда).
У разі
нецільового
використання
фінансової
допомоги, позики
або їх частин
підприємствами,
установами,
організаціями, у
тому числі
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів,
фізичними
особами, які
використовують
найману працю,
або створення
ними робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів у
меншій кількості,
ніж
передбачалось
умовами надання
позики чи
поворотної
фінансової
допомоги,
відповідна сума
цих коштів,
проіндексована з
урахуванням рівня
інфляції,
підлягає
поверненню до
державного
бюджету на
підставі
відповідного
рішення Фонду
соціального
захисту інвалідів
та Комісії (у
межах її
повноважень).
У разі
нецільового
використання
фінансової
допомоги, позики
або їх частин
підприємствами,
установами,
організаціями, у
тому числі
підприємствами,
організаціями
громадських
організацій
інвалідів,
фізичними
особами, які
використовують
найману працю,
або створення
ними робочих
місць для
працевлаштування
інвалідів у
меншій кількості,
ніж
передбачалось
умовами надання
позики чи
поворотної
фінансової
допомоги,
відповідна сума
цих коштів,
проіндексована з
урахуванням рівня
інфляції,
підлягає
поверненню до
державного
бюджету на
підставі
відповідного
рішення Фонду
соціального
захисту інвалідів
та Комісії (у
межах її
повноважень).
Порядок і терміни
сплати
підприємствами
(об'єднаннями),
установами і
організаціями
штрафних санкцій
до відділень
Фонду соціального
захисту
інвалідів,
акумуляції,
обліку та
використання цих
коштів
затверджуються
Кабінетом
Міністрів
України.
Порядок і терміни
сплати
підприємствами
(об'єднаннями),
установами і
організаціями
штрафних санкцій
до відділень
Фонду соціального
захисту
інвалідів,
акумуляції,
обліку та
використання цих
коштів
затверджуються
Кабінетом
Міністрів
України.
Порядок сплати
адміністративно-
господарських
санкцій і пені до
відділень Фонду
соціального
захисту
інвалідів, їх
акумуляції,
обліку, а також
з урахуванням
пропозицій
всеукраїнських
громадських
організацій
інвалідів -
використання цих
коштів
затверджується
Кабінетом
Міністрів
України.
Порядок сплати
адміністративно-
господарських
санкцій і пені до
відділень Фонду
соціального
захисту
інвалідів, їх
акумуляції,
обліку, а також
з урахуванням
пропозицій
всеукраїнських
громадських
організацій
інвалідів -
використання цих
коштів
затверджується
Кабінетом
Міністрів
України.
Спори, що
виникають із
правовідносин за
статтями 19, 20
цьогоЗакон
,
вирішуються
Фондом
соціального
захисту інвалідів
або в судовому
порядку.
Спори, що
виникають із
правовідносин за
статтями 19, 20
цьогоЗакон
,
вирішуються
Фондом
соціального
захисту інвалідів
або в судовому
порядку.
Фонд соціального
захисту
інвалідів, його
відділення мають
право захищати
свої права та
законні інтереси,
у тому числі в
суді.
Фонд соціального
захисту
інвалідів, його
відділення мають
право захищати
свої права та
законні інтереси,
у тому числі в
суді.