НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ПОСЕРЕДНИЦТВА І ПРИМИРЕННЯ

Л И С Т

26.01.2005 N 08-01/40

Начальникам відділень

Національної служби

посередництва і примирення

в Автономній Республіці Крим

та областях

На чисельні звернення як структурних підрозділів Національної служби посередництва і примирення, так і сторін соціально-трудових відносин щодо правових підстав можливостей органів місцевого самоврядування бути стороною колективних трудових спорів (конфліктів) Національна служба посередництва і примирення в межах повноважень, визначених Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та Положенням про Національну службу посередництва і примирення, затвердженим Указом Президента України від 17 листопада 1998 року N 1258/981258/98, із змінами, внесеними Указом Президента України від 30 грудня 2000 року N 1393/20001393/2000, роз'яснює наступне.

Правовий статус місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування відповідно до частини першої статті 140 Конституції України254к/96-ВР є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 280/97-ВР|st22 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (частина третя статті 140 Конституції України254к/96-ВР).

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (частина четверта статті 140 Конституції України254к/96-ВР).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (стаття 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні280/97-ВР).

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР та іншими законами (частина перша статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Сільський, селищний, міський голова - головна посадова особа територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста (частина перша статті 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР.

Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР та іншими законами (стаття 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст (стаття 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР).

Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України435-15 територіальні громади є учасниками цивільних відносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 169 Цивільного кодексу України435-15 територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України254к/96-ВР та законом.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 Цивільного кодексу України435-15).

У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування (стаття 173 Цивільного кодексу України435-15).

Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України254к/96-ВР "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина перша статті 142 Конституції України254к/96-ВР, частина третя статті 280/97-ВР|st1616 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про власність"697-12:

"1. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

2. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності".

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство) (частина третя статті 78 Господарського кодексу України436-15.

Порядок утворення комунальних підприємств

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю (частина перша статті 143 Конституції України254к/96-ВР).

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства (частина перша статті 56 Господарського кодексу України436-15.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання (частина перша статті 57 Господарського кодексу України436-15.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 57 Господарського кодексу України436-15).

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

(частина четверта статті 57 Господарського кодексу України436-15.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону (частина п'ята статті 57 Господарського кодексу України436-15.

Власник комунального підприємства

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина перша статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР).

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (частина друга статті 78 Господарського кодексу України436-15).

Таким чином, власником комунального підприємства є територіальна громада, або ж комунальне підприємство є спільною власністю територіальних громад району або області. Уповноваженим власником органом є відповідні ради: сільські, селищні, міські, районні, обласні. Представником власника є керівник підприємства.

Реалізація права комунальної власності

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР).

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби (частина третя статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад (частина четверта статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР).

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню (частина сьома статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР).

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР).

Відповідно до частини дев'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;

2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;

3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Правовий статус комунального підприємства

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах (частина друга статті 24 Господарського кодексу України436-15).

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство) (частина третя статті 78 Господарського кодексу України436-15.

Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів (частина третя статті 24 Господарського кодексу України436-15).

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 62 Господарського кодексу України).

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту (частина третя статті 62 Господарського кодексу України436-15).

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (частина четверта статті 62 Господарського кодексу України436-15).

Відповідно до частини першої статті 63 Господарського кодексу України436-15:

"Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом".

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 Господарського кодексу України436-15

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (частина четверта статті 63 Господарського кодексу України436-15

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо комунальних підприємств

Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом (частина перша статті 436-15|st2323 Господарського кодексу України436-15.

Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією та законами України (частина третя статті 436-15|st88 Господарського кодексу України436-15.

Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (частина перша статті 24 Господарського кодексу України436-15).

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (частина друга статті 78 Господарського кодексу України436-15).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням (частина друга статті 135 Господарського кодексу України436-15).

Управління комунальним підприємством

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (частина перша статті 143 Конституції України254к/96-ВР).

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу (частина перша статті 65 Господарського кодексу України436-15).

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін (частина четверта статті 65 Господарського кодексу України436-15.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами (частина п'ята статті 65 Господарського кодексу України436-15).

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства (частина десята статті 65 Господарського кодексу України436-15.

Права органу місцевого самоврядування в управлінні комунальним підприємством

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (частина друга статті 65 Господарського кодексу України436-15).

Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства (частина перша статті 135 Господарського кодексу України436-15.

Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів (частина друга статті 135 Господарського кодексу України436-15.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів (частина третя статті 135 Господарського кодексу України).

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства (частина третя статті 65 Господарського кодексу України436-15.

Участь органів місцевого самоврядування в управлінні комунальним підприємством

Відповідно до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо управління комунальною власністю належать:

1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Відносини між органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (стаття 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні).

Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території (частина третя статті 23 Господарського кодексу України436-15).

Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць (частина четверта статті 23 Господарського кодексу України436-15.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 Господарського кодексу України436-15).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини (частина четверта статті 3 Господарського кодексу України436-15

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (частина шоста статті 3 Господарського кодексу України436-15).

Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом436-15, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (стаття 7 Господарського кодексу України).

Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах (частина друга статті 23 Господарського кодексу України436-15).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання (частина друга статті 173 Господарського кодексу України436-15.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (частина третя статті 173 Господарського кодексу України436-15).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

(частина перша статті 175 Господарського кодексу України436-15.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор (частина друга статті 175 Господарського кодексу України).

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина перша статті 176 Господарського кодексу України436-15.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

(частина друга статті 176 Господарського кодексу України436-15.

Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку (частина сьома статті 23 Господарського кодексу України436-15).

Відповідальність органів місцевого самоврядування за функціонування комунальних підприємств

Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом (частина шоста статті 436-15|st2323 Господарського кодексу України436-15.

Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом (частина п'ята статті 24 Господарського кодексу України436-15).

Органи місцевого самоврядування як сторона соціально-трудових відносин

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори (частина сьома статті 65 Господарського кодексу України436-15).

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством втановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи (частина восьма статті 65 Господарського кодексу України).

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів (частина дев'ята статті 65 Господарського кодексу України436-15).

Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору (частина перша статті 69 Господарського кодексу України436-15).

Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників (частина четверта статті 69 Господарського кодексу України436-15).

Органи місцевого самоврядування як сторона колективного трудового спору (конфлікту)

Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник (частина перша статті 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"137/98-ВР.

Враховуючи те, що:

- територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (частина перша статті 143 Конституції України254к/96-ВР);

- органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"280/97-ВР);

- орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (частина друга статті 78 Господарського кодексу України);

- управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (частина перша статті 24 Господарського кодексу України436-15);

- господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частина третя статті 436-15|st88 Господарського кодексу України436-15, наймані працівники комунальних підприємств можуть висувати вимоги до відповідних органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Положення про порядок визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту), затвердженого наказом НСПП від 05.05.2004 року N 70:

2. Сторони колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні

2.1. з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, виконання колективного договору або окремих його положень, невиконання вимог законодавства про працю:

2.1.2. на підприємствах, в установах, організаціях, що належать до власності територіальних громад сіл, селищ, міст, спільної власності територіальних громад:

- наймані працівники підприємства, установи, організації та представник власника (директор, керівник установи, організації);

- наймані працівники підприємства, установи, організації та уповноважений власником орган (орган місцевого самоврядування), якщо вирішення вимог найманих працівників відноситься до його повноважень;

- окремі категорії найманих працівників підприємства, установи, організації та представник власника (директор, керівник установи, організації);

- окремі категорії найманих працівників підприємства, установи, організації та уповноважений власником орган (орган місцевого самоврядування), якщо вирішення вимог найманих працівників відноситься до його повноважень;

- наймані працівники структурних підрозділів підприємства, установи, організації та представник власника (директор, керівник установи, організації);

- наймані працівники підприємства, установи, організації та уповноважений власником орган (орган місцевого самоврядування), якщо вирішення вимог найманих працівників відноситься до його повноважень;

3. Сторони колективного трудового спору (конфлікту) на територіальному рівні

3.1. з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни регіональної угоди, виконання регіональної угоди або її окремих положень, невиконання вимог законодавства про працю:

3.1.1. на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до державної власності або власності територіальних громад - наймані працівники підприємств, установ, організацій декількох галузей (професій) однієї адміністративно-територіальної одиниці та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

3.2. з питань укладення чи зміни регіональної угоди, виконання регіональної угоди або її окремих положень:

3.2.1. на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до державної власності або власності територіальних громад - профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками підприємств, установ, організацій декількох галузей (професій) однієї адміністративно-територіальної одиниці органи та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які підписали регіональну угоду;

4. Сторони колективного трудового спору (конфлікту) на територіально-галузевому рівні

4.1. з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни територіально-галузевої угоди, виконання територіально-галузевої угоди або її окремих положень, невиконання вимог законодавства про працю:

4.1.1. на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до державної власності або власності територіальних громад - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї галузі (професії) однієї адміністративно-територіальної одиниці та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

4.2. з питань укладення чи зміни територіально-галузевої угоди, виконання територіально-галузевої угоди або її окремих положень:

4.2.1. на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до державної власності або власності територіальних громад - профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками підприємств, установ, організацій однієї галузі (професії) однієї адміністративно-територіальної одиниці органи та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які підписали територіально-галузеву угоду.

Відповідно до підпункту 1) пункту 3.3. Інструкції про порядок здійснення аналізу висунутих найманими працівниками або профспілкою вимог, виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів (конфліктів), затвердженої наказом НСПП від 26.03.2003 року N 118, із змінами, внесеними наказом НСПП від 03.09.2003 року N 403v0403299-03, до об'єктивних причин виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) належить невиконання зобов'язань щодо соціальних гарантій, компенсацій, пільг (заборгованість із заробітної плати, регресних виплат, соціального страхування тощо) внаслідок незадовільного фінансового стану підприємств, установ, організацій, яке спричинено:

- відсутністю бюджетних призначень для фінансування відповідних витрат бюджетних установ та організацій, в тому числі фінансування гарантій і пільг, передбачених законодавством;

- недостатнім фінансуванням відповідних витрат бюджетних установ і організацій через фактичне невиконання доходної частини бюджетів різних рівнів;

- недофінансуванням по дотаціях, субсидіях, передбачених законодавчими і нормативно-правовими актами для відшкодування витрат підприємств, організацій, установ;

- заборгованістю по оплаті продукції робіт, послуг, оплата яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів;

- значними обсягами кредиторської та дебіторської заборгованості (в т.ч. простроченої);

- окремими прорахунками при запровадженні державного регулювання цін, тарифів або особливих умов порядку надання послуг та виконання робіт;

- недоліками здійснення податкової політики, невідповідністю податкового законодавства сучасним потребам вітчизняної економіки;

- низьким рівнем технології та організації виробництва і праці;

- несприятливою кон'юнктурою зовнішнього ринку;

- іншими причинами.

Таким чином, наймані працівники комунальних підприємств, що утворені органами місцевого самоврядування і фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, можуть висувати вимоги до органів місцевого самоврядування з питань, невирішення яких органами місцевого самоврядування істотно впливає або може вплинути на встановлення нових або зміну існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, виконання колективних договорів, угод або окремих їх положень.

До цих вимог можна віднести вимоги щодо:

- встановлення бюджетних призначень для фінансування відповідних витрат бюджетних установ та організацій, в тому числі фінансування гарантій і пільг, передбачених законодавством;

- забезпечення достатнього фінансування відповідних витрат бюджетних установ і організацій;

- забезпечення повного фінансування по дотаціях, субсидіях, передбачених законодавчими і нормативно-правовими актами для відшкодування витрат підприємств, організацій, установ;

- погашення заборгованості по оплаті продукції робіт, послуг, що виконувалися комунальними підприємствами, оплата яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів;

- встановлення оптимальних умов при розподілі прибутків і збитків комунальних підприємств;

- забезпечення виконання положень статутів комунальних підприємств, що стосуються соціально-економічних умов праці та виробничого побуту найманих працівників комунальних підприємств, розподілу доходів і збитків;

- виконання положень регіональних і територіально-галузевих угод, які підписуються органами місцевого самоврядування, тощо.

В разі, якщо орган місцевого самоврядування є стороною колективного трудового спору, то на нього поширюються права і обов'язки, визначені положеннями статей 5, 137/98-ВР|st88-137/98-ВР|st1414 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"137/98-ВР.

Участь органів місцевого самоврядування у вирішенні колективного трудового спору на комунальному підприємстві

Форми і методи участі органів місцевого самоврядування у вирішенні колективного трудового спору на комунальному підприємстві визначені розділами IV і V Методичних рекомендацій щодо здійснення взаємодії Національної служби посередництва і примирення з центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів), затверджених наказом Національної служби посередництва і примирення від 03.05.2001 року N 98.

Голова Національної служби
посередництва і примирення

В.Руденко