Конвенція

Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (укр/рос)


( Конвенцію ратифіковано Законом

N 129-VI від 06.03.2008, ВВР, 2008, N 15, ст.118 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 6 червня 1979 року на свою шістдесят п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього, двадцять сьомого, дня червня тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року наведену нижче Конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцію 1979 року про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті:


Стаття 1

1. Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.

2. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.


Стаття 2

1. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть вилучити зі сфери застосування цієї Конвенції чи зі сфери застосування деяких її положень осіб, які здійснюють:

а) внутрішньоміські перевезення або деякі види таких перевезень, ураховуючи притаманні їм особливі технічні умови експлуатації та місцеві умови;

b) перевезення, здійснювані сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, настільки наскільки ці перевезення виконуються тракторами або іншими машинами, призначеними для місцевих сільськогосподарсьих робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

с) перевезення хворих і поранених, перевезення для рятувальних робіт і для протипожежних служб;

d) перевезення, здійснювані для потреб національної оборони та поліції, а також для інших найважливіших служб державної влади, настільки, наскільки ці види перевезень не конкурують з перевезеннями, здійснюваними транспортними підприємствами, що працюють для третіх сторін;

е) перевезення на таксі;

f) перевезення, які залежно від виду транспортного засобу, що використовується, його місткості або вантажопідйомності, обмежених маршрутів чи максимально дозволеної швидкості можуть розглядатися як такі, що не потребують особливого регулювання часу водіння та періодів відпочинку.

2. Компетентні власті чи органи в кожній країні повинні встановити відповідні норми стосовно часу водіння та періодів відпочинку водіїв, вилучених зі сфери застосування цієї Конвенції або деяких її положень, згідно з положеннями пункту 1 цієї статті.


Стаття 3

Компетентні власті чи органи в кожній країні консультуються із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і трудящих до прийняття рішення з будь-яких питань, на які поширюються положення цієї Конвенції.


Стаття 4

1. Для цілей цієї Конвенції термін "тривалість робочого часу" означає час, витрачений працюючими найманими водіями на:

а) водіння та інші види робіт під час пересування транспортного засобу;

b) допоміжну роботу, пов'язану з транспортним засобом, його пасажирами або його вантажем.

2. Періоди простої присутності або очікування в транспортному засобі чи на робочому місці, коли працівники не розпоряджаються вільно своїм часом, можуть розглядатися як частина робочого часу в розмірі, який визначається в кожній країні компетентними властями чи органами, колективними угодами чи будь-якими іншими засобами, що відповідають національній практиці.


Стаття 5

1. Жодному водію не дозволяється керувати транспортним засобом без перерви більше чотирьох годин.

2. Компетентні власті чи органи в кожній країні, ураховуючи особливі національні умови, можуть дозволити перевищення періоду, зазначеного у пункті 1 цієї статті, не більш ніж на одну годину.

3. Тривалість перерви, про яку йдеться в цій статті, та, у разі потреби, її дроблення визначаються компетентними властями чи органами в кожній країні.

4. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть зазначати, в яких випадках положення цієї статті не будуть застосовуватися тому, що водії мають достатні перерви у результаті зупинок, передбачених графіками, або в результаті переривчастого характеру їхньої роботи.


Стаття 6

1. Максимальна загальна тривалість водіння, зокрема понаднормової роботи, не повинна перевищувати дев'яти годин на день або сорока восьми годин на тиждень.

2. Загальна тривалість водіння, зазначена в пункті 1 цієї статті, може обчислюватись у середньому за числом днів або тижнів, що встановлюється компетентними властями чи органами в кожній країні.

3. Загальна тривалість водіння, зазначена в пункті 1 цієї статті, скорочується при перевезеннях, здійснюваних в особливо складних умовах. Компетентні власті чи органи в кожній країні встановлюють види перевезень, здійснюваних у таких умовах, і визначають загальну тривалість водіння для цих водіїв.


Стаття 7

1. Кожний водій, що працює за наймом, має право на перерву після безперервного періоду роботи тривалістю п'ять годин, відповідно до визначення, поданого в пункті 1 статті 4 цієї Конвенції.

2. Тривалість перерви, зазначеної в пункті 1 цієї статті, та, у разі потреби, її дроблення визначаються компетентними властями чи органами в кожній країні.


Стаття 8

1. Щоденний відпочинок водіїв становить не менше десяти годин поспіль протягом будь-якого двадцятичотирьохгодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня.

2. Щоденний відпочинок може обчислюватися в середньому за періоди, які визначаються компетентними властями чи органами в кожній країні; однак тривалість такого відпочинку становить у будь-якому випадку не менше восьми годин та не скорочується до восьми годин більш як два рази на тиждень.

3. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть передбачити щоденні перерви для відпочинку різної тривалості залежно від того, чи йдеться про перевезення пасажирів або вантажів, та від того, чи відбувається відпочинок за місцем проживання водія або в іншому місці, за умови дотримання положень пунктів 1 й 2 цієї статті про мінімальну кількість годин.

4. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть передбачити винятки з положень пунктів 1 й 2 цієї статті стосовно тривалості періодів щоденного відпочинку та використання таких періодів відпочинку в разі, коли на транспортних засобах є два водії та коли транспортні засоби перевозять на поромах або поїздах.

5. Протягом щоденного відпочинку від водія не вимагається перебувати на транспортному засобі або поблизу нього, якщо він ужив потрібних запобіжних заходів для забезпечення безпеки транспортного засобу та його вантажу.


Стаття 9

1. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть дозволити, як тимчасовий виняток, але лише настільки, наскільки це потрібно для виконання необхідної роботи, продовження часу водіння, подовження безперервного робочого часу, а також скорочення тривалості щоденного відпочинку, передбачених статтями 5, 6, 7 та 8 цієї Конвенції:

а) якщо трапився нещасний випадок, виникла несправність, непередбачена затримка, неполадка з обслуговуванням або перерва в русі;

b) у разі виняткових обставин;

c) у разі виникнення термінової та виняткової потреби забезпечити роботу комунальних установ.

2. Якщо національні чи місцеві умови, в яких функціонує дорожній транспорт, не дозволяють суворо дотримуватися статей 5, 6, 7 або 8 цієї Конвенції, компетентні власті чи органи в кожній країні можуть також дозволити продовження тривалості водіння, продовження тривалості безперервного робочого часу та скорочення тривалості щоденного відпочинку, передбачених цими статтями, та дозволити винятки щодо застосування статей 5, 6 або 8 стосовно водіїв, охоплених пунктом 2 статті 1 цієї Конвенції. У такому випадку відповідний член Організації описує ці національні або місцеві умови, а також продовження, скорочення або винятки, дозволені згідно із цим пунктом, у заяві , яка додається до документа про ратифікацію. Кожний такий член Організації у своїй доповіді, яка надсилається відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці993_154, зазначає будь-який прогрес, якого можна було б досягти з метою більш суворого або більш широкого застосування статей 5, 6, 7 і 8 цієї Конвенції, та може будь-коли замінити цю заяву новою заявою.


Стаття 10

1. Компетентні власті чи органи в кожній країні:

а) передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями;

b) установлюють процедуру оголошення годин, відпрацьованих відповідно до положень пункту 1 статті 9 цієї Конвенції та умов, які їх обґрунтовують.

2. Кожен роботодавець:

а) веде відповідно до зразка, затвердженого компетентними властями чи органами в кожній країні, відомість із зазначеною в ній кількістю годин роботи й відпочинку кожного водія, який працює в нього;

b) надає цю відомість у розпорядження контрольних органів у спосіб, установлений компетентними властями чи органами в кожній країні.

3. Традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.


Стаття 11

Компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають:

а) відповідну систему інспекції, яка включає проведення контролю на підприємствах і на дорогах;

b) відповідні санкції на випадок недотримання вимог цієї Конвенції.


Стаття 12

Положення цієї Конвенції здійснюються через закони або постанови, якщо вони не здійснюються через колективні угоди або арбітражні рішення, чи в будь-який інший спосіб відповідно до національної практики.


Стаття 13

Ця Конвенція переглядає Конвенцію 1939 року про тривалість робочого часу та відпочинку на дорожньому транспорті.


Стаття 14

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації.


Стаття 15

1. Ця Конвенція є обов'язковою лише для тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором Міжнародного бюро праці.

2. Вона набирає чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набирає чинності для кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.


Стаття 16

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набрала чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директору Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набирає чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зобов'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, установленому в цій статті.


Стаття 17

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Повідомляючи членам Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набрання чинності цією Конвенцією.


Стаття 18

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй995_010 повні відомості стосовно всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.


Стаття 19

Щоразу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції й вирішує, чи слід уносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.


Стаття 20

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

а) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 16, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набрала чинності;

b) починаючи від дати набрання чинності новою, переглянутою конвенцією цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в будь-якому випадку чинною за формою та змістом стосовно тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.


Стаття 21

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Конвенция

о продолжительности рабочего времени и периодах отдыха на дорожном транспорте N 153

Официальный перевод

Генеральная конференция Международной организации труда,

созванная в Женеве Административным советом Международного бюро труда и собравшаяся 6 июня 1979 года на свою шестьдесят пятую сессию,

постановив принять ряд предложений о продолжительности рабочего времени и периодах отдыха на дорожном транспорте,

решив придать этим предложениям форму международной конвенции,

принимает 27 июня 1979 года нижеследующую Конвенцию, которая может именоваться Конвенцией 1979 года о продолжительности рабочего времени и периодах отдыха на дорожном транспорте:


Статья 1

1. Настоящая Конвенция применяется к водителям, работающим по найму либо на предприятиях, занятых перевозками для третьих сторон, либо на предприятиях, перевозящих грузы или пассажиров за свой счет на автомобилях, используемых профессионально для внутренних или международных автомобильных перевозок товаров или пассажиров.

2. Настоящая Конвенция применяется также, если в ней не предусмотрено иное, к владельцам транспортных средств, занятых профессионально автомобильными перевозками, и к членам их семей, которые не получают заработной платы, когда они работают в качестве водителей.


Статья 2

1. Компетентные власти или органы в каждой стране могут исключать из сферы применения настоящей Конвенции или из сферы применения некоторых ее положений лиц, занятых вождением транспортного средства, обеспечивающего:

а) внутригородские перевозки или некоторые виды таких перевозок, учитывая присущие им особые технические условия эксплуатации и местные условия;

b) перевозки, осуществляемые сельскохозяйственными предприятиями или предприятиями лесного хозяйства, в той мере, в какой эти перевозки выполняются тракторами или другими машинами, предназначенными для местных сельскохозяйственных работ или работ по лесному хозяйству, и служат исключительно целям эксплуатации этих предприятий;

с) перевозки больных и раненых, перевозки для спасательных работ и для противопожарных служб;

d) перевозки, осуществляемые для нужд национальной обороны и полиции, а также для других важнейших служб государственной власти, в той мере, в которой эти виды перевозок не конкурируют с перевозками, осуществляемыми транспортными предприятиями, работающими для третьих сторон;

е) перевозки на такси;

f) перевозки, которые в зависимости от типа используемого транспортного средства, их вместимости или грузоподъемности, ограниченной величины пробегов, осуществляемых ими, или максимально разрешенной скорости могут рассматриваться как не требующие особого регулирования времени вождения и периодов отдыха.

2. Компетентные власти или органы в каждой стране устанавливают соответствующие нормы относительно времени вождения и периодов отдыха водителей, исключенных из сферы применения настоящей Конвенции или некоторых ее положений, согласно положениям пункта 1 настоящей статьи.


Статья 3

Компетентные власти или органы в каждой стране консультируются с представительными организациями заинтересованных предпринимателей и трудящихся до принятия решения по любым вопросам, на которые распространяются положения настоящей Конвенции.


Статья 4

1. В целях настоящей Конвенции понятие "продолжительность рабочего времени" означает время, затраченное работающими по найму водителями на:

а) вождение и другие работы во время передвижения транспортных средств;

b) вспомогательную работу, связанную с транспортным средством, его пассажирами или его грузом.

2. Периоды простого присутствия или ожидания на транспортном средстве или на рабочем месте, когда трудящиеся не располагают свободно своим временем, могут рассматриваться как часть рабочего времени в размере, определяемом в каждой стране компетентными властями или органом, коллективными договорами или любыми другими средствами, соответствующими национальной практике.


Статья 5

1. Ни одному водителю не разрешается без перерыва управлять транспортным средством более четырех часов.

2. Компетентные власти или органы в каждой стране могут, с учетом особых национальных условий, разрешать превышение периода, указанного в пункте 1 настоящей статьи, не более чем на один час.

3. Продолжительность перерыва, указанного в настоящей статье, и, в случае необходимости, его дробления определяются компетентными властями или органами в каждой стране.

4. Компетентные власти или органы в каждой стране могут указывать, в каких случаях положения настоящей статьи не будут применяться ввиду того, что водители имеют достаточные перерывы в результате остановок, предусмотренных графиком, или в результате прерывистого характера их работы.


Статья 6

1. Максимальная общая продолжительность вождения, включая сверхурочную работу, не превышает девяти часов в день или сорока восьми часов в неделю.

2. Общая продолжительность вождения, указанная в пункте 1 настоящей статьи, может подсчитываться в среднем по числу дней или недель, что устанавливается компетентными властями или органами в каждой стране.

3. Общая продолжительность вождения, указанная в пункте 1 настоящей статье, сокращается при перевозках, осуществляемых в особо трудных условиях. Компетентные власти или органы в каждой стране устанавливают виды перевозок, осуществляемых в таких условиях, и определяют общую продолжительность вождения для этих водителей.


Статья 7

1. Каждый работающий по найму водитель имеет право на перерыв после непрерывного периода работы продолжительностью пять часов, согласно определению, данному в пункте 1 статьи 4 настоящей Конвенции.

2. Продолжительность перерыва, указанного в пункте 1 настоящей статьи, и, в случае необходимости, его дробление определяются компетентными властями или органами в каждой стране.


Статья 8

1. Ежедневный отдых водителей составляет не менее десяти последовательных часов в течение любого двадцатичетырехчасового периода, считая с начала рабочего дня.

2. Ежедневный отдых может подсчитываться в среднем за периоды, которые определяются компетентными властями или органами в каждой стране; однако продолжительность такого отдыха составляет в любом случае не менее восьми часов и не сокращается до восьми часов более двух раз в неделю.

3. Компетентные власти или органы в каждой стране могут предусматривать периоды ежедневного отдыха различной продолжительности, в зависимости от того, идет ли речь о перевозках пассажиров или грузов, и от того, проводится ли отдых в месте проживания водителя или в другом месте, при условии соблюдения положений пунктов 1 и 2 настоящей статьи о минимальном количестве часов.

4. Компетентные власти или органы в каждой стране могут предусматривать исключения из положений пунктов 1 и 2 настоящей статьи в отношении продолжительности периодов ежедневного отдыха и использования таких периодов отдыха в случае, если на транспортных средствах имеется два водителя и если транспортные средства перевозят на паромах или поездах.

5. Во время ежедневного отдыха от водителя не требуется находиться на транспортном средстве или вблизи от него, если им приняты необходимые меры предосторожности для обеспечения безопасности транспортного средства и его груза.


Статья 9

1. Компетентные власти или органы в каждой стране могут разрешать временные исключения, но лишь в той степени, в которой это требуется для выполнения необходимых работ, путем продления времени вождения, продления непрерывного рабочего времени, а также сокращения продолжительности ежедневного отдыха, предусмотренных в статьях 5, 6, 7 и 8 настоящей Конвенции:

а) при несчастном случае, неисправности, непредвиденной задержке, неполадок с обслуживанием или при перерыве в движении;

b) в случае чрезвычайных обстоятельств;

с) в случае срочной и исключительной необходимости обеспечить работу коммунальных учреждений.

2. Если национальные или местные условия, в которых функционирует дорожный транспорт, не позволяют строго соблюдать статьи 5, 6, 7 или 8 настоящей Конвенции, компетентные власти или органы в каждой стране могут также разрешать продления времени вождения, продления непрерывного рабочего времени и сокращения продолжительности ежедневного отдыха, предусмотренных в этих статьях, и разрешать исключения из применения статей 5, 6 или 8 в отношении водителей, охваченных пунктом 2 статьи 1 настоящей Конвенции. В этом случае соответствующее государство-член, в прилагаемой к ратификации декларации, описывает эти национальные или местные условия, а также продления, сокращения или исключения, разрешенные согласно этому пункту. Каждое такое государство-член в своем докладе, представляемом в соответствии со статьей 22 Устава Международной организации труда993_154, указывает на любой прогресс, который мог быть достигнут с целью более строгого или более широкого применения статей 5, 6, 7 и 8 настоящей Конвенции, и может в любое время заменить эту декларацию новой декларацией.


Статья 10

1. Компетентные власти или органы в каждой стране:

а) предусматривают ведение индивидуальной контрольной книжки и предписывают условия ее выдачи, ее содержание и способ ее заполнения водителями;

b) устанавливают процедуру объявления часов, отработанных в соответствии с положениями пункта 1 статьи 9 настоящей Конвенции, и обстоятельств, обосновывающих их.

2. Каждый предприниматель:

а) ведет согласно образцу, утвержденному компетентными властями или органом в каждой стране, ведомость с указанием часов работы и отдыха каждого работающего у него водителя;

b) представляет эту ведомость в распоряжение контрольных органов власти согласно условиям, установленным компетентными властями или органами в каждой стране.

3. Традиционные средства контроля, указанные в пунктах 1 и 2 настоящей статьи, если это окажется необходимым в отношении некоторых категорий транспорта, заменяются или дополняются, по мере возможности, современными средствами, такими, например, как тахографы, согласно правилам, устанавливаемым компетентными властями или органами в каждой стране.


Статья 11

Компетентные власти или органы каждой страны предусматривают:

а) соответствующую систему инспекции, включающую проведение контроля на предприятиях и на дорогах;

b) соответствующие санкции на случай несоблюдения требований настоящей Конвенции.


Статья 12

Положения настоящей Конвенции применяются путем законодательства или правил, если только они не применяются посредством коллективных договоров или арбитражных решений, или любым другим способом согласно национальной практике.


Статья 13

Настоящая Конвенция пересматривает Конвенцию 1939 года о продолжительности рабочего времени и отдыха на дорожном транспорте.


Статья 14

Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции направляются генеральному директору Международного бюро труда для регистрации.


Статья 15

1. Настоящая Конвенция имеет обязательную силу только для тех членов Международной организации труда, чьи документы о ратификации зарегистрированы генеральным директором.

2. Она вступает в силу через двенадцать месяцев после того, как генеральный директор зарегистрирует документы о ратификации двух членов Организации.

3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу в отношении каждого члена Организации через двенадцать месяцев после даты регистрации его документа о ратификации.


Статья 16

1. Любой член Организации, ратифицировавший настоящую Конвенцию, может по истечении десятилетнего периода с момента ее первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством акта о денонсации, направленного генеральному директору Международного бюро труда и зарегистрированного им. Денонсация вступает в силу через год после регистрации акта о денонсации...*.

-------------

* Статьи 17-21 Конвенции, касающиеся ее ратификации, денонсации, пересмотра и языков, не приводятся.

Конвенция вступила в силу. СССР ее не ратифицировал.