Рекомендація щодо оплачуваних відпусток N 98

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 2 червня 1954 року на свою тридцять сьому сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно оплачуваних відпусток, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять третього дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1954 року щодо оплачуваних відпусток:

Конференція рекомендує, щоб застосовувались нижченаведені положення і щоб кожний член Організації подавав Міжнародному бюро праці, на запит Адміністративної ради, доповіді з викладенням заходів, ужитих для впровадження в життя цих положень.

1. 1) Враховуючи різноманітність практики різних країн, положення цієї Рекомендації можуть впроваджуватись у життя дією державного органу влади або з добровільної ініціативи, чи за допомогою законодавства, розпоряджень офіційних органів регулювання норм заробітної плати, колективних договорів або арбітражних рішень, чи якимось іншим порядком, що відповідає практиці певної країни залежно від умов кожної країни.

2) Незалежно від процедури, що застосовується згідно з параграфом 1, уряди повинні особливо дбати про використання всіх відповідних конституційних або інших законних засобів, коли добровільна ініціатива, ініціатива організацій роботодавців і працівників чи колективні договори не ведуть до швидких і задовільних наслідків.

2. Компетентний орган влади кожної країни міг би, коли це видається підхожим, вибрати, зокрема нижченаведені форми дії:

a) заохочування надання оплачуваних відпусток на підставі колективних договорів, добровільно укладених обома сторонами, що входять до складу органів по веденню колективних переговорів;

b) надання організаціям роботодавців і працівників сприяння у створенні на добровільних засадах змішаних органів або створення в разі потреби офіційних органів, уповноважених, зокрема, визначати щорічні оплачувані відпустки в певних професіях чи галузях діяльності;

c) надання повноважень у галузі щорічних оплачуваних відпусток офіційним органам регулювання норм заробітної плати, коли вони не мають іще цих повноважень;

d) збирання докладних відомостей про положення, що регулюють норми оплачуваних відпусток, та надання цих відомостей у розпорядження організацій роботодавців і працівників.

3. Ця Рекомендація поширюється на всіх осіб, що працюють за наймом, за винятком моряків, сільськогосподарських робітників та осіб, які працюють на підприємствах або в установах, де зайняті лише члени сім'ї роботодавця.

4. 1) Кожна особа, яку охоплює ця Рекомендація, повинна мати право на щорічну оплачувану відпустку. Тривалість такої відпустки має бути пропорційною тривалості роботи, виконаної в одного чи кількох роботодавців протягом року, що розглядається, і принаймні дорівнювати двом робочим тижням за дванадцять місяців роботи.

2) Відповідний орган кожної країни може визначити, де це доцільно:

a) кількість днів, яку повинен пропрацювати працівник для набуття права на оплачувану щорічну відпустку або на відповідну частку її;

b) спосіб обчислення періоду служби працівника протягом відповідного року для визначення тривалості оплачуваної щорічної відпустки, якою він може скористатись за цей рік.

3) Відповідному органові в кожній країні належить передбачати, що у випадках, коли робота припиняється до набрання стажу, який дає право на щорічну оплачувану відпустку згідно з положеннями вищенаведених параграфів 1 та 2, відповідний працівник повинен мати право на оплачувану відпустку пропорційно відпрацьованому часові або на грошову компенсацію замість неї, чи на збереження права на відпустку рівної тривалості, залежно від того, яке з цих рішень найдоцільніше.

5. Відповідний орган у кожній країні повинен визначати дні, як, наприклад, офіційні чи традиційні свята, дні щотижневого відпочинку, дні відсутності з причин нещасного випадку на виробництві чи захворювання, а також періоди відпустки у зв'язку з вагітністю й пологами, котрі не входять згідно з метою цих положень у рахунок днів оплачуваної відпустки.

6. Питання про те, чи повинна тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшуватись із зростанням стажу роботи або внаслідок інших обставин, має визначатися відповідним органом у кожній країні.

7. 1) Перерви в роботі зі збереженням працівникам заробітної плати не повинні впливати на право на щорічну оплачувану відпустку чи на тривалість її.

2) Перерви в роботі, що не спричиняють припинення трудових відносин або діяння трудового договору, не повинні впливати на кількість днів оплачуваної відпустки, набраних до цієї перерви.

3) Відповідний орган у кожній країні повинен визначати порядок застосування викладених у параграфах і та 2 принципів до перерв у роботі, спричинених:

a) захворюванням, нещасним випадком та відпусткою у зв'язку з вагітністю й пологами;

b) випадками відсутності за сімейними обставинами;

c) військовими обов'язками;

d) здійсненням громадянських прав і виконанням громадянського обов'язку;

e) виконанням обов'язків, пов'язаних із профспілковою діяльністю;

f) зміною в управлінні підприємства;

g) тимчасовим безробіттям, не залежним від волі працівника.

8. Право на щорічну оплачувану відпустку і тривалість такої відпустки не повинні залежати від перерв спричинених вагітністю й пологами, якщо відповідна працівниця повертається на роботу і її відсутність не перевищу певного строку.

9. 1) Повинен проводитись обмін думками між роботодавцями й працівниками щодо часу, коли працівники мають користатися зі щорічної оплачуваної відпустки. І у визначенні цього часу повинні враховуватись, в міру можливості, особисті побажання працівника.

2) Працівника повинні повідомляти заздалегідь про строк щорічної оплачуваної відпустки, щоб він мав змогу використати її відповідним чином.

10. Працівники молодшого, ніж 18 років, віку, повинні користуватися більш тривалою оплачуваною відпусткою, ніж мінімум, передбачений у параграфі 4.

11. Кожна особа, яка бере щорічну оплачувану відпустку, має одержувати протягом усієї відпустки принаймні:

a) або винагороду за час такої відпустки, визначену в порядку колективного договору, арбітражної ухвали чи законодавства;

b) або свою звичайну винагороду в розмірі, передбаченому законодавством чи іншим способом, який випливає з практики країни, в тому числі грошову суму, рівну можливій винагороді, що виплачується натурою.

12. Спосіб ведення записів про відпустки, а також відомості, що підлягають внесенню до них, оскільки їх буде визнано потрібними для точного запровадження в життя договірних, законодавчих та інших положень з питання про щорічні оплачувані відпустки, повинні визначатись колективними договорами, арбітражними ухвалами чи законодавством кожної країни.

13. До розроблення законодавчих положень, що регулюють норми щорічних оплачуваних відпусток, повинен проводитись у порядку і межах, сумісних із законодавством та практикою країни, обмін думками між представницькими організаціями роботодавців і працівників, з одного боку, та компетентними органами влади - з другого.

14. Представницькі організації роботодавців і працівників повинні мати можливість або брати участь, на засадах повної рівності, в діяльності органів, уповноважених законодавством призначати щорічні оплачувані відпустки чи застосовувати правила про щорічні оплачувані відпустки, або брати участь у консультаціях чи висловлювати свою думку в порядку та межах, сумісних із законодавством і практикою країни.

Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці

1919-1964, Том I

Міжнародне бюро праці, Женева