Конвенція

Про щорічні оплачувані відпустки

N 52

Генеральна Конференція Міжнародної Організації Праці, скликана у Женеві Адміністративною Радою Міжнародного Бюро Праці, що зібралася 4 червня 1936 року на свою двадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій про щорічні оплачувані відпустки, що є другим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього двадцять четвертого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять шостого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1936 року про оплачувані відпустки.


Стаття 1

Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, зайнятих на будь-якому з таких підприємств чи в установі, незалежно від того, є вони державними чи приватними:

а) на підприємствах, на яких предмети виробляються, змінюються, очищаються, ремонтуються, оздоблюються, обробляються, готуються до продажу, руйнуються або знищуються чи на яких матеріали переробляються, серед них підприємства суднобудування чи виробництва, трансформації чи передачі електроенергії або рушійної сили будь-якого виду;

b) на підприємствах, які займаються цілком або головним чином будівництвом, реконструкцією, утриманням, ремонтом, перебудовою чи демонтажем:

будівель,

залізничних колій,

трамвайних ліній,

аеропортів,

портів,

доків,

пірсів,

споруд для захисту від повені чи берегової ерозії,

каналів,

споруд для цілей внутрішньої, морської чи повітряної

навігації,

доріг,

тунелів,

мостів,

віадуків,

каналізаційних систем,

водостоків,

колодязів,

іригаційних або осушувальних споруд,

пристроїв електрозв'язку,

підприємств по виробництву та розподілу газу або

електроенергії,

трубопроводів,

систем водопостачання

та на підприємствах, які займаються подібними роботами або підготовкою до будівництва чи закладанням фундаментів, що передують переліченим вище роботам;

с) на підприємствах, які займаються перевезенням пасажирів або товарів шосейними дорогами і залізницями, внутрішнім водним шляхом чи повітряним шляхом, зокрема обробленням вантажів у доках, на причалах, пристанях, складах чи в аеропортах;

d) на шахтах, у кар'єрах чи на інших підприємствах по добуванню корисних копалин із землі;

е) у комерційних чи торгових підприємствах, зокрема в установах пошти й електрозв'язку;

f) в установах та адміністративних органах, персонал яких займається головним чином канцелярською роботою;

g) на підприємствах періодичної преси;

h) в установах по лікуванню й догляду хворих, немічних, бідних і божевільних;

i) у готелях, ресторанах, пансіонах, їдальнях, клубах, кав'ярнях та в інших таких установах громадського харчування;

j) у театрах і громадських місцях розваг;

k) у змішаних комерційннх і промислових підприємствах, які не охоплено повністю попередніми категоріями.

2. Компетентний орган влади кожної країни встановлює після консультації з основиими зацікавленими організаціями підприємців і трудівників, де такі є, розмежування між підприємствами та установами, визначеними у поперсдньому пункті, з одного боку, і тими, до яких ця Конвенція не застосовується, з другого боку.

3. Компетентний орган влади кожної країни може вилучити зі сфери застосування цієї Конвенції:

а) осіб, зайнятих на підприємствах чи в установах, в яких зайняті лише члени сім'ї підприємця;

b) осіб, зайнятих у державних установах, умови служби в яких надають їм право на щорічну оплачувану відпустку, принаймні рівної тривалості з тією відпусткою, яка приписується цією Конвенцією.


Стаття 2

1. Кожна особа, до якої застосовується ця Конвенція, має право після безперервної роботи тривалістю один рік на щорічну оплачувану відпустку, що дорівнює принаймні шістьом робочим дням.

2. Особи віком до шістнадцяти років, серед них учні, мають право після безперервної роботи тривалістю один рік на щорічну оплачувану відпустку, що дорівнює принаймні дванадцятьом робочим дням.

3. До щорічної оплачуваної відпустки не залічують:

а) офіційні й традиційні свята;

b) перерви в роботі через хворобу.

4. Національні закони чи правила можуть дозволити за особливих обставин поділ на частини того складника щорічної оплачуваної відпустки, який перевищує мінімальну тривалість, приписану цією статтею.

5. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшується відповідно до тривалості стажу роботи, виходячи з умов, які диктуються національними законами чи правилами.


Стаття 3

Кожна особа, що йде у відпустку на підставі статті 2 цієї Конвенції, одержує за весь період відпустки:

а) або свою звичайну винагороду, обчислену в спосіб, що його диктують національні закони чи правила, з доданням грошового еквівалента його винагороди натурою, якщо така існує;

b) або винагороду, визначену колективною угодою.


Стаття 4

Будь-яка угода, котра нехтує право на щорічну оплачувану відпустку або не дає права на таку відпустку, вважається недійсною.


Стаття 5

Національні закони чи правила можуть передбачати, що особу, яка буде зайнята на оплачуваній роботі протягом своєї щорічної відпустки, може бути позбавлено оплати за період відпустки.


Стаття 6

Особа, звільнена з причини, що залежить від підприємців, до того, як вона використала належну їй відпустку, одержує за кожний день відпустки, належної їй на підставі цієї Конвенції, винагороду, передбачену статтею 3.


Стаття 7

Для того, щоб полегшити ефективне втілення в життя положень цієї Конвенції, кожний наймач повинен вести за формою, схваленою компетентною владою, записи, що показують:

а) дату вступу до нього на роботу кожної особи, найнятої ним, і тривалість щорічної оплачуваної відпустки, на яку кожна така особа має право;

b) дату виходу кожної особи в щорічну оплачувану відпустку;

с) винагороду, яку одержуе кожна особа за період щорічної оплачуваної відпустки.


Стаття 8

Кожний Член організації, що ратифікує цю Конвенцію, розробляє систему санкцій для забезпечення застосуваипя положень цієї Конвенції.


Стаття 9

Ніщо в цій Конвенції не порушує яких-небудь положень, встановлених законом, судовим рішенням, звичаєм або угодою між підприємцями і трудівниками, котрі забезпечують сприятливіші умови, ніж ті, що передбачено цією Конвенцією.


Стаття 1О

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці для реєстрації.


Стаття 11

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих Членів Міжнародної Організації Праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний Директор.

2. Вона набирає чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний Директор зареєструє документи про ратифікацію двох Членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набирає чинності щодо кожного Члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.


Стаття 12

Як тільки зареєстровано документи про ратифікацію двох Членів Міжнародної Організації Праці, Генеральний Директор Міжнародного Бюро Праці оповіщає про це всіх Членів Міжнародної Організації Праці. Він також оповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, одержаних ним згодом від інших Членів Організації.


Стаття 13

1. Будь-який Член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона вперше набрала чинності, денонсувати її через акт, надісланий Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці і зареєстрований ним. Денонсація набирає чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний Член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року по закінченні згаданого в попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і в подальшому зможе денонсувати цю Конвенцію по закінченні кожного десятирічного періоду порядком, встановленим у цій статті.


Стаття 14

Кожного разу, коли Адміністративна Рада Міжнародного Бюро Праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній Конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її цілковитий або частковий перегляд.


Стаття 15

1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що цілком або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій, яка переглядає чинну, конвенції не передбачено протилежне, то:

а) ратифікація будь-яким Членом Організації нової, яка переглядає чинну, конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 13, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, яка переглядає чинну, конвенція, набрала чинності;

b) починаючи з дати настання чинності нової, що переглядає чинну, конвенції, ця Конвенція закрита для ратифікації її Членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається у кожному разі в силі за формою та змістом відносно тих Членів Організації, котрі її ратифікували, але не ратифікували нової, що переглядає чинну, конвенції.


Стаття 16

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.